Культура та побут марійців

386

У XIX ст. духовна і матеріальна культура марійців отримала подальший розвиток. У той же час в нових історичних умовах вона стала відчувати все більший вплив з боку культур інших народів. Позначалися також і урядова політика, і розвиток буржуазних відносин в країні.

Марійці в XIX в. продовжували жити в сільській місцевості: поселеннях, висілках, околицях, починках і селах (села з’явилися на марійських землях ще в середині XVIII ст. у зв’язку з будівництвом церков). Зазвичай більшість поселень марійців розташовувалося в лісових і відкритих місцях — в мальовничій місцевості з великою кількістю зелені, поблизу джерел пиття: річок, струмків, озер, ключів, джерел, ярів і рідко у боліт. У XIX ст. під поселення стали освоювати і більш піднесені, вододільні місця. Марійські селища в першій половині століття були малодворнимі і складалися з одного (ілем) або здебільшого з 2 — 3 дворів. Селищ в 20 — 30 дворів і більше було небагато. У другій половині століття кількість середньодворних і багатодворних поселень збільшилася. Деякі села (особливо в правобережжі у горномарійцев) налічували по 100 — 150 дворів і більше. Це викликалося зростанням народонаселення і скороченням общинних земельних угідь. Проте і в кінці XIX в. у всіх груп марійців дрібні села переважали, що було пов’язано з періодичними відселеннями дорослих дітей з батьківських поселень (поселень і сіл) на далекі ділянки общинних володінь. На нових місцях переселенці влаштовувалися дворами і засновували нові лагодження та присілки. Зазвичай ці поселення носили імена своїх першозасновників.

Поступово змінювалося і планування селищ. У першій половині століття, як і раніше, марійці будували свої будинки довільно, без вуличного планування. Часто кілька дворів групувалося навколо будинку свого родоначальника — аби бути ближче до рідних. Громадсько-родові зв’язки сильно позначалися на такій «куповій» забудові. Положення помітно змінилося в другій половині століття. Указами влади було введене вуличне планування сіл. В кінці століття вже переважало вуличне або вулично-квартальне планування.

Умілі теслярі, марійці будували свої житла і господарські споруди в основному лише за допомогою сокири. У ХІХ ст. стали використовувати подовжню і поперечну пилки. Марійська садиба (Сурт) включала селянський двір і город з току та огороджувалися огорожею (Сурт пече). Двір (кудо-пече) складався з дерев’яної хати (порт), традиційного марійського житла — кухні (кудо), кліток, комор і приміщень для зберігання соломи і сіна. Зазвичай у двір входили через прості одностулкові ворота, зроблені переважно з жердин (Марла капка). Були льохи, а в деяких дворах — колодязі. Винятково важливим було наявність лазні. Їй надавалося серйозне побутове та обрядове значення. У лазнях не тільки милися і парилися. У лазні лікувалися засобами народної медицини; жінки народжували дітей (вважалося, що тут мешкав дух-покровитель здоров’я членів всієї родини); здійснювали язичницькі магічні дії. Лазню обов’язково топили після похорону, напередодні поминок, при прийомі гостей. З побутової сторони лазня іноді використовувалися для варіння пива, сушки снопів і волокна.

У другій половині XIX ст. Марійська садиба, на відміну від попереднього часу, придбала прямокутну конфігурацію. Збільшилася площа городу. Деякі будівлі двору стали зв’язуватися між собою. З’явилися нові споруди — зрубовий ( «російський») стодол і російські ворота. Переважаючими стали житлові «білі» хати з піччю і димарем, хоча курені (шем порт) подекуди зберігалися ще аж до кінця століття. Різноманітніше стало внутрішнє оздоблення жител, домашнє начиння. У заможних марійців з’явилися самовари, гасові лампи та інші покупні речі.

Основною їжею марійців були рослинні, м’ясо-молочні та рибні продукти. У будні харчувалися житнім хлібом, картоплею (з середини XIX ст.), редькою, порожніми щами, супом, борщем і кашею. Більш різноманітною їжа ставала в святкові дні та під час виконання язичницьких обрядів. На столах з’являлися невеликих розмірів смачні пироги з різними начинками (коголь) і великі пироги (коман кіндій), млинці (мелни), суп з галушками (лашка), ватрушки (туаткал), коржі з прісного тіста (шергінди), пшеничні масляні коржі з кислого тіста (еелма-гінді), молоко (шер), кисле молоко (тарик), сметана (шербана патил), масло (пахтанье, ойрен), сирники (туара), сир (тивиртиш), м’ясо варене і копчене, ковбаса (сокта), яйця (муно), киселі з житньої, вівсяної і горохової муки (немир), каша (пучумуш), яєчня на молоці (мунин тивиртиш). Квас (шапи), пиво (пура, сиру) і міцні медовухи (пуро) були улюбленими напоями марійців. Деяким підмогою залишалися лісові багатства: м’ясо диких звірів і дичини, суниця, малина, костяниця, черемха, смородина, брусниця, журавлина, гонобобель, чорниця, горіхи, журавлина, гриби. Чимале місце в раціоні займала риба. Білий хліб, чай і інші покупні продукти в кінці XIX в. були великою рідкістю у марійської селі.

Одяг та взуття марійців зазнали лише незначних змін. В основному люди задовольнялися тим, що виробляли своїми руками. На найпростішому прядильному і ткацькому інвентарі жінки пряли і ткали. Виробляли тонкі шарпати, товсті сорочкові і портянкові, рідкісні підкладкові й інші полотна. Шили чоловічий та жіночий одяг: сорочки (ту-вир), штани (елаш), одночасно натільні і носильні. Жіночі білі полотняні сорочки багато прикрашалися спеціальними вишивками, підвісками, прикрасами з монет, бісеру, раковин-коурі і т.д. Одяг стягувався поясом. Зберіг своє значення і легкий білий орний каптан (шовир), який був багато орнаментований вишивкою. Шовир носили поверх сорочки, і не тільки жінки, а й чоловіки. У холодну пору одягали теплий кафтан з домашнього сукна (мижер). Взимку неможливо було обходитися без шуби (ужга). Шуби частіше носили чоловіки, оскільки працювали поза домом і займалися візництвом. Специфічні особливості мав святковий одяг, він був більш дорогим і красивим, з багатим орнаментом і прикрасами.

Влітку чоловіки носили білі і чорні капелюхи з повсті (партишев). Взимку одягали шапки (упш). Багатії воліли соболині, куничні і білячі шапки. Жінки носили плоти. Щоденним взуттям були постоли (йидал) з полотняними і сукняними онучами (штер). Святкові постоли були більш тонкого плетіння. Заможні носили чоботи (ким). Зі шкіри виготовляли також черевики, бахіли й інше взуття.

Характерно, що з середини XIX ст. в одязі гірських, лугових і східних марійців стали проявлятися помітні відмінності (колір, крій, прикраси). У другій половині століття все частіше використовувалися пістрі і фабричні тканини. Марійський костюм, особливо чоловічий, все більше схилявся до запозичень росіян та інших предметів одягу. Чоловіки стали носити кожушки, косоворотки, картузи і інший одяг російського типу.

Основним осередком марійського села була сім’я. Головою її вважався чоловік. Його слово було вирішальним у всіх справах. Однак в особливо важливих випадках він радився з дружиною. Заміжня жінка мала чималий авторитет. Сім’ї марійців залишалися традиційно міцними. Розлучення були дуже рідкісні. Зазвичай на кожному дворі проживала одна сім’я в 5 — 6 чоловік. Але нерідко зустрічалися двори чисельністю в 20 — 30 чоловік. Такі сім’ї включали старих батьків і 2 — 3 одружених синів з онуками. Марійці вважали, що чим більше дітей в родині, тим краще для ведення господарства. Дитяча смертність була, однак, високою. Виживали лише найбільш витривалі. Згубно позначалися на сім’ї і різні негаразди (поширення сухот, зоба, трахоми, споювання торговцями і т.д.). З цих причин в деяких місцях у другій половині XIX ст. майже не було приросту населення.

Духовна культура марійців була тісно пов’язана з їх язичницькими віруваннями і уявленнями. Великою своєрідністю відрізнялося усна народна творчість. У XIX ст. в середовищі марійців як і раніше існували різні казки про тварин, богатирів, чарівників, героїв, красунь. Велике поширення мали історичні міфи про Онар, народі Овда й інші. З’явилися перекази про завоювання Іваном Грозним Казані, про Акпарс, Аказе, Пашкани, Болтуше, Мамич-Берд й інших історичних особистостей, в тому числі про разинці і ляканці. Широко використовувалися в повсякденній мові загадки, прикмети, прислів’я та приказки. Душа ж народу розкривалася в його піснях. Без пісні, танцю і веселощів не обходилося жодне весілля, жодні посиденьки, жодне свято. Пісні передавали душевний стан і переживання людини. Нерідко спів супроводжувалося грою на гуслях (карш, куслій), волинці (шювер), гармоні (з кінця XIX в.) й інших інструментах.

Основна маса марійців в минулому була неписьменною: до Великої Жовтневої революції грамотних чоловіків було близько 16%, жінок-2%. Марійців з вищою освітою налічувалося 10 чоловік. Одна школа припадала на 900 жителів. Освіта було доступне головним чином дітям заможних марійців. Справа народної освіти знаходилося в руках духовенства, хоча серед вчителів були і передові люди, долучаються марійців до культури російського народу. Виданням марійської літератури займалося місіонерське суспільство в Казані. Першою книгою на марійській мовою, що вийшла в 1821 р., було надруковане російськими літерами євангеліє, в 1827 р. з’явилася граматика горномарій-скрго прислівники, правда, ще далеко не досконала, тому що вона майже не виявляла специфіки марійської мови. Наступні видання складали книги релігійного змісту, але і їх було небагато: за 100 років, с. 1821 по 1921 р., вийшло в світ всього 112 назв.

Серед неписьменної маси марійців було поширене так зване добуквенного лист. Знаки власності — тамги (тамга) — служили і родовими знаками. Їх ставили на деревах в мисливських угіддях, на бортях, знаряддях промислу, на начинні. Ці знаки в ряді випадків служили також розпискою. У документі 1872 підписи марійських селян були представлені родовими знаками. Крім того, застосовувалися бирки — податкові, податкові, пастуші, фарбувальні і т. п. У них поряд із знаками домохозяев позначалися зарубками лічильні одиниці-гроші, худобу і т. ц.

До 1870 р. для запрошення на громадські моління служили дощечки, на яких вирізалися умовні зображення тієї чи іншої священної гаї.

У радянський час марійська народ домігся великих успіхів у розвитку культури. З перших же днів революції почалася робота по організації освіти народних мас. Яскравою ілюстрацією перемоги ленінської національної політики було створення нової, радянської школи з навчанням дітей рідною мовою. З 1930 р. в республіці введено загальне початкове навчання. Тепер у республіці досягнута суцільна грамотність населення.

Щорічне планове розширення мережі шкіл, ріст числа учнів в повних середніх школах — яскравий показник зростання культури марійського народу. До 40-річчя республіки (червень 1961 р.) функціонувало 785 загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося понад 110 тис. дітей, та 13 шкіл-інтернатів з 3500 учнями. Крім того, кілька тисяч чоловік навчалося в технікумах та інших середніх спеціальних навчальних закладах. Відповідно до закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям» в республіці створені загальноосвітні школи з виробничим навчанням.

У Марійській АРСР на тисячу жителів припадає 181 учень. Це на 31 людини більше, ніж в Англії, і на 37 осіб більше, «ніж у Франції.

У краї, де до революції населення не мало можливості отримати навіть початкову освіту, працюють тепер два вищих навчальних заклади: Марійський державний педагогічний інститут ім.Н. К. Крупської і Поволзький лісотехнічний інститут ім. А. М. Горького. Крім того, марійці-студенти навчаються у вузах Москви, Ленінграда, Горького та інших міст. На кожні 10 тис. жителів в республіці припадає 80 студентів.

У Марійській АРСР працюють 472 масові бібліотеки, 504 клубу, 302 кіноустановки, 535 червоних куточків. У містах — три театри, два музеї, філармонія. При деяких школах відкриті шкільні музеї.

Марійці мають можливість дивитися кінофільми, дубльовані на їх рідну мову.

Недоступні в минулому книжкові знання народ заповнював пізнаннями, що придбані досвідом. Про природного кмітливості та спостережливості марійців свідчать винайдені ними найпростіші метеорологічні прилади (зокрема, гігрометр з використанням Черемховий або ялівцевого прутика). Вони володіли також великим запасом емпіричних знань в області фенології.

Тепер метеорологія в колгоспах поставлена на наукову основу; в ряді колгоспів працюють метеорологічні та дослідні станції.

Зростанню культури марійського народу сприяє розвиток друку. У республіці видається 3 журналу, 27 різних газет. Марійської книжкове видавництво випускає щорічно близько 700 тис. прим. книг. Марійці читають рідною мовою твори класиків марксизму-ленінізму, російської та світової літератури, книги радянських письменників.

Одночасно із зростанням культури і народної освіти в Марійській АРСР розвивається і наука. Керівним науковою установою республіки в галузі гуманітарних наук є Марійський науково-дослідний інститут в Йошкар-Олі. Він щорічно організовує експедиції — археологічні, фольклорні, Діалектологічної, етнографічні, що збирають великий матеріал по історії, мові, побуті і культурі марійського народу.

У республіці створено умови для підготовки наукових кадрів, особливо із’чісла марійців. У лісотехнічному і педагогічному інститутах відкрита аспірантура. Велике поповнення Марійська АРСР отримує з Москви, Ленінграда, Казані та інших міст, у вузах яких навчаються марійці. У вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах працює понад 300 марійців наукових співробітників і викладачів вузів, серед них 100 осіб з вченими ступенями і званнями.

Джерело: http://04.com.ua/

http://studopedia.su/