Історична довідка: Республіка Болгарія

1039

Історія держави

Назва країни — Болгарія — походить від болгар, войовничих кочівників з Центральної Азії, що змішалися зі слов’янськими племенами придунайських рівнин в VII – VIII століттях.

681 — хан Аспарух створює Болгарську державу

803-814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда

852-889 — правління князя Бориса 1, хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія

893-927 — править цар Симеон 1, «Золоте століття » Болгарської культури

1331-1371 — править цар Іван-Олександр — розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську

1393 — турки завойовують Тирново

1396 — турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу

1762 – відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов’яноболгарську» — початок Болгарського відродження

1868-1873 — Апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії)

1876 — Квітневе повстання придушено масовими репресіями

1877-1878 — Російсько-турецька визвольна війна

3 березня 1878 — підписання Санстефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує волю

1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Олександра Батенберга (1879-1886 роки правління)

1887 — князем обраний Фердинанд Сакс-Кобург-Готський (1887-1918)

1908 — проголошення незалежності Болгарії

1918 — абдикація царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ

1944 — англо-американські війська нападають на Софію, радянська армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини

1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянизація країни і тоталітарне керування .

1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція

1991 — Болгарія стає членом Ради Європи

1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу

1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО

1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

2004 — Вступ Болгарії до НАТО і ЄС.

Столиця. Місто Софія, розташоване біля підніжжя гір Вітоша та Люлин. Це одне з найстаріших міст Європи. Воно засноване ще в давні часи фракійським племенем серди, яке дало назву місту – Сердика. Пізніше, у VII ст., місто заселили слов’яни, які назвали його Средець. Сьогоднішню назву Софія місто отримало у кінці XIV ст. від однойменної церкви, що збереглася до сьогодні. Софія стала столицею Болгарії в 1878 р.

БОЛГАРИ В УКРАЇНІ

Історія розселення

Сучасне розселення болгар в Україні зумовлене болгарською колонізацією кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Значною мірою це було пов’язане з бажанням російської влади якнайшвидше заселити південно-українські степи (Новоросію – за імперською термінологію), звідки були витіснені українські козаки. Через те, російський уряд у 1764-1769 р.р. звернувся із закликом до іноземців оселюватися на цих землях. Чималий загін болгарів увійшов до складу організованого російським керівництвом Бузького козацького війська (скасованого 1817 року) і був розселений на Херсонщині. Перші в Україні поселення болгар були засновані у долинах річок Вись і Синюха.

У кінці XVIII ст. болгари масово тікали з територій, контрольованих Туреччиною, де чинилися репресії щодо християн. Тоді вони заснували великі поселення у Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, у передмісті Миколаєва і в Криму. Найінтенсивніший період болгарської колонізації припадає на 1801-1812 рр. Тоді внаслідок російсько-турецьких воєн болгарські втікачі оселилися на південь від Одеси (Малий і великий Буялик, Кубанка, Паркани), біля Миколаїва (Тернівка) та Феодосії (Старий Крим, Кішлав). останнє масове переселення болгар відбулося на південь України в 1830-1834р.р. У 1861-62 рр. близько 30000 болгар пересилилися із Бесарабії на Бердянщину і Мелітопільщину. Нащадками цих емігрантів є сьогоднішні бесарабскі болгари (Одеська обл.), таврійські болгари (Запорізька обл.), ольшанські болгари (Кіровоградська обл.) і кримські болгари (АРКрим).

В УРСР до 1933 р. існували 2 болгарські національні райони – Коларовський та Царедарівський. Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76% всіх українських болгар. 72,5% болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933 р. болгарські райони були ліквідовані.

Україно-болгарське співжиття

У 18-19 ст. чимало болгар студіювали в Київській Академії. Наприкінці 18, на початку 19 століття українсько-болгарські зв’язки міцнішають завдяки появі в Одесі болгарських купців.

Величезну роль у національному відродженні болгар відіграв закарпатський українець Юрій Гуца-Венелін, що став засновником модерної болгарської етнографії. У 1829 році він видав у Москві книгу “Древние и нынешние болгаре”, що вплинула на пробудження болгарської національної самосвідомості. Під час війни 1877-78р.р. чимало українців воювали за незалежність Болгарії, зокрема й добровольцями.

На українсько-болгарських культурних зв’язках позитивно відбилася діяльність Михайла Драгоманова, професора Софійського університету. Найвидатніший болгарський історик Марін Дрінов був професором Харківського університету. Дійсними членами НТШ обиралися болгари Михайло Арнаудов, Георгій Бончев, Стефан Ватев, Крум Дрончілов, Іван Ерделяновіч, Анастас Ішірков, Любомір Мілетіч, Стефан Петков, Стоян Романський, Іван Шішманов.

У 1918р. після укладання Берестейського миру, було встановлено дипломатичні відносини між Україною та Болгарією. Послом України в Болгарії був Олександр Шульгин, болгарським у Києві – професор Шішманов.

Після 1920р. у гостинній Болгарії оселилося чимало колишніх вояків армії УНР. В 1934р. було створено Союз українських організацій в Болгарії.

Болгари в українській культурі

Після хрещення України-Русі на терени Київської держави прийшла церковно-слов’янська, вона же староболгарська мова. Тоді вже встановлюються міцні зв’язки між Києвом та Охрідським слов’янським патріархатом у Македонії. В Україні поширювалась література староболгарською мовою.

Деякі київські православні мітрополити, зокрема Киприян (помер у 1407) та Григорій Цамблак (служив у 1415-1419р.р.), були етнічними болгарами.

Виходець з аристократичного роду, Гаврило (Григорій) Цамблак народився близько 1364 року у Тирнові у центрі Болгарії, згодом навчався у рідному місті та у Константинополі. Він прийняв чернецтво під іменем Григорія, перебував на Афоні та у Пантократорівському монастирі у Константинополі. На початку ХV століття Цамблак був пресвітером церкви у місті Сучаві, ігуменом монастирів у Сербії та Молдові.
1409 року Цамблак переїхав до Києва, і саме тут він написав більшість з близько п’ятдесяти своїх церковних творів, зокрема, “Слово надгробне митрополиту Кипріяну”, присвячене болгарину, який упродовж тридцяти років перед тим був Київським митрополитом.

1415 року великий князь Литовський Вітовт, з огляду на промосковську орієнтацію тодішнього Київського митрополита Фотія, звернувся до Константинопольського патріарха Йосифа Другого з проханням поставити митрополитом Цамблака. Проте, коли той прибув до Константинополя, патріарх відмовив йому у висвяченні. Відтак, 14 листопада у білоруському місті Новогрудку собор за участі семи єпископів та українських і білоруських князів та бояр одноголосно обрав Григорія Цамблака митрополитом Київським і всієї Русі. У своїй заяві єпископи звинуватили патріарха у симонії: “Негоже нам приймати митрополитів, які за гроші бувають поставлені царем”.

Наступного року орда хана Едигея зруйнувала Київ і Цамблак переніс свою митрополичу кафедру до церкви Богородиці у Вільні. Взимку 1418 року він виїхав до румунського міста Констанци на церковний собор за участі папи Римського Мартіна П’ятого та імператора Священної Римської імперії Сиґізмунда. 25 лютого у своєму виступі на соборі Цамблак запропонував скликати вселенський собор для відновлення єдності між Західною та Східною церквами. Після того Московська церква звинуватила Цамблака у відступництві і внесла його ім’я до статті прокляття, проголошуваного у тиждень православ’я.

Сьогодення

За переписом населення України 2001 року болгарами визнали себе 205 тисяч осіб. Це п’ята за чисельністю національна меншина України. Найбільшу болгарську громаду зафіксовано в Одеській області – майже 151 тисяча осіб, та Запорізькій області – майже 28 тисяч, у Кіровоградській області ще 2200 болгар. Понад 60% становлять сільські мешканці. Решта розселена в Україні дисперсно.

Національно-культурна самобутність українських болгар підтримується також численними національно-культурними товариствами, гуманітарними зв’язками з історичною Батьківщиною, що суттєво полегшується взаєморозумінням у болгаро-українських та україно-болгарських міждержавних взаєминах. На даний момент в Україні діє Товариство болгарської культури «Радолюбіє» під керівництвом Весели Іванівни Залогіної та Асоціація болгарських національно-культурних товариств та організацій України, Президентом якого є Антон Іванович Кіссе. Протягом багатьох років вони, входячи до Ради національних спільнот України, активно працють задля збереження і розвитку болгарської культури на території Української держави.

Можливості національної освіти

Є болгарські школи: ліцей у Приморську, гімназія у Болграді.

Джерело:http://old.kngu.org/