Свято Водокресу

428

Водокрес (Водохрищі) — народно-православне слов’янське свято, що припадає на 6 (19) січня. Одне з великих річних свят. У цей день закінчувалися Святки, відбувалося освячення водойм, купалися в ополонці і починали готуватися до зимового весільного сезону.

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа.

19 січня закінчувався дванадцятиденний період святок, а тому останній день цього періоду супроводжувався різними магічними діями та повір’ями.
У світоглядному плані Водохреща — це свято єднання людських душ і народження нових надій. Щороку, очищуючись освяченою водою, ми ніби заново народжуємося, залишаючи в минулому сварки, невдоволення і образи.

Давнє свято вшанування Води

Своїм корінням Водохреща сягає найдавніших дохристиянських часів. Тоді воно було святом вшановування Води, яка є праматір’ю світу.

Наші предки знали, що вода є носієм інформації, і тому не лише намагалися у цей час відгадати майбутнє, але й скоригувати його засобами обрядовості.
Кожне слово, кожна дія і кожна думка в ці дні була надзвичайно відповідальною. Недаремно ж під час свят віруючі люди стережуться не лише поганих слів, але й поганих думок. Адже думка теж матеріальна.

Християнство спочатку сильно боролося з ушануванням води, але не змогло його перемогти, і врешті-решт прийняло й освятило. Тепер у нас ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками… І саме тут найчастіше з’являються чудотворні ікони.

Свято ж вшанування води тепер приурочене «таїнству» хрещення Ісуса Христа. Проте, його основу становлять давні народні мотиви.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.
В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.

Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев’яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.

Як Водохреще святкують різні народи світу
Водохреще, або як ще його називають Йордана(Ордана) різні народи святкують по різному, але все ж мають певні відмінності.

Вірмени святкують Різдво і Водохреще одночасно — 6 січня. За Святою вечерею вони запалюють свічки, освячені в цей день у церкві. Прийнято співати колядки, прославляючи ними Христа, що народився. Також цього дня в церкві люди освячують воду, а коли приходять додому, то кидають в цю воду якийсь предмет, загадавши бажання. Вважають, що ця вода виносить з дому все горе, біди та нещастя.

На відміну від православних християн греко-католики відзначають Різдво та Водохреща ще у грудні. Так, наприклад, поляки та чехи святкують цей день із усіма почестями 25 грудня. Так само як і православні християни греко-католики готують Святу Вечерю і з першою зорею сідають частувати кутю та інші пісні страви, також зранку в цей день освячують воду, в кризі вирізають хрест та обкладають його сосновим гіллям, далі ж, після освячення цієї води Святим отче, вірячи приймають обряд купання у святій воді, ніби очищаючи себе від усіх гріхів та вступаючи чистим на нову землю.

Українські православні рідновіри кличуть свято ЯрДаною і трактують його як оглядини сонячним Богом Дажбогом Богині води Дани. В цей день. Дажбог висловлює Дані свою щиру любов, аби на Великдень заручитись та одружитись на Купала. Дажбог, наближаючись до нашої Землі, наснажує воду сонячною силою, і вода під кригою починає зрушуватись до весни. Саме тому в цей день православні рідновіри прорубують ополонки та здійснюють омовіння тіла.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту.