Геноцид черкеського народу

316

Геноцид черкеського народу — цілеспрямоване знищення та переселення за межі історичної Батьківщини понад 90% черкесів (адигів), здійснене військовим і політичним керівництвом Російської імперії в ході Кавказької війни 1763–1864 років. Черкесія була заселена козаками, греками, вірменами та російськими селянами. Щороку 21 травня черкеси всього світу відзначають день пам’яті жертв черкеського геноциду.

Після невдалої спроби завоювання Константинополя і Балкан та поразки в Кримській війні, російському імператору Олександру ІІ була потрібна нова, але переможна війна. Його батько, імператор Микола І помер від інфаркту, не переживши поразки в Кримській війні від європейських держав. Всю свою військову міць Росія обрушила на Кавказ. В 1859 після підкорення Північного Кавказу, російська армія повернула на Західний Кавказ.

21 травня 1864 року після закінчення російсько-кавказької війни почалася масова депортація черкесів (адигів) в Османську імперію. На Кавказі залишилося менше, ніж 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витиснені, багато хто потонув у Чорному морі в час переправи до Туреччини. Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря. До 1870 року на своїй історичній батьківщині — в Закубанні і на чорноморському узбережжі від Сочі до Анапи — залишилося не більше 2% від довоєнного числа адигів[1].

Зараз згідно з офіційними даними закордоном живуть близько 2,9 мільйонів (за неофіційними даними — 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині всього 700–800 тисяч.

Уряд Російської Федерації не визнає геноциду і знищення адигів. Продовжується приховування фактів та документів на цю тематику. Факти геноциду підтверджуються наявними європейськими, арабськими, турецькими документами. Черкеси домагаються відновлення історичної справедливості й засудження історичної колоніальної політики Російської імперії і сьогоднішньої політики Російської Федерації, спрямованої проти інтересів черкеського народу на їхній батьківщині і в діаспорі.[2]

У жовтні 2006 року 20 адигських громадських організацій з Росії (зокрема «Черкеського конгресу»), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сирії, США, Бельгії, Канади і Німеччини звернулися в Європарламент з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII–XIX століттях. У зверненні підкреслюється, що «війну, яку вела російська держава в XVIII–XIX століттях проти адигів (черкесів) на їхній історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії»: «Росія ставила за мету не тільки загарбування території, але і повне знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі».

Питання про геноцид в Адигеї було підняте на початку 2006 року у зв’язку з пропозиціями про об’єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм. Вже у січні 2006 «Черкеський конгрес» звернувся в ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Офіційно день пам’яті жертв черкеського геноциду не відзначається в Російській Федерації. Його щороку відзначають у трьох республіках: Кабардино-Балкарії,Карачаєво-Черкесії та Адигеї. А також вся черкеська діаспора світу. Проводяться різні заходи, хода, покладання квітів до пам’ятників, запалювання вогню пам’яті.

20 травня 2011 року Парламент Грузії ухвалив резолюцію про визнання геноциду черкеського народу царською Росією під час війни 1763–1864 років. «За» проголосували 95 депутатів, у присутності представників черкеської діаспори, запрошених на засідання. Проти ухвали виступила парламентська опозиція.

Чисельність населення адигських (черкеських) субетносів до початку Російсько-кавказької війни і через 5 років після її завершення (до війни — після війни): кабардинці 500.000 — 35.000, шапсуги 300.000 — 1.983, абадзехи 260.000 — 14.660, натухайці 240.000 — 175, теміргоєвці 80.000 — 3.140, бжедуги 60.000 — 15.263, махошевці 8.000 — 1.204, адамієвці 3.000 — 230, убихи 74.000 — 0, жанеєвці та хакучі 100.000 — 0.