Геноцид вірмен

321

Геноцид вірмен  — геноцид, організований і здійснений в 1915 році (на думку деяких джерел продовжувався до 1923 року на територіях, контрольованих владою Османської імперії. Геноцид здійснювався шляхом фізичного знищення та депортації, включаючи переміщення цивільного населення в умовах, що призводять до неминучої смерті.

Геноцид вірмен проводився у кілька стадій: роззброєння вірменських солдатів, вибіркова депортація вірмен з прикордонних районів, прийняття закону про висилку, масова депортація і вбивства вірмен. Деякі історики включають в нього вбивства 1890-х років, різанину в Смирні й дії османських військ у Закавказзі в 1918 році.

Основними організаторами геноциду вважаються лідери молодотурків Талаат, Джемаль і Енвер, а також керівник «Особливої організації» Бехаеддін Шакир. Одночасно з геноцидом вірмен в Османській імперії мали місце геноцид ассирійців і геноцид понтійських греків. Велика частина вірменської діаспори виникла з вірмен-утікачів з Османської імперії.

Термін «геноцид» свого часу був запропонований для позначення масового знищення вірмен в Османській імперії і євреїв на територіях, окупованих нацистською Німеччиною. Геноцид вірмен є другим за вивченістю актом геноциду в історії після Голокосту. У спільній Декларації від 24 травня 1915 року країн-союзниць (Великобританія, Франція і Росія), масові вбивства вірмен уперше в історії були визнані злочином проти людяності.

Вірмени у Малій Азії історично значно давніший народ, ніж турки-османи.

Історичний регіон розселення вірменів з античних часів — широка смуга від озера Севан у горах Кавказу на північному Сході до Середземноморського узбережжя на південному Заході в районі міста Адани (історична область Кілікія, Кілікійська Вірменія).

Вірмени за релігією — християни з античних часів; турки — мусульмани.

Вірмени на початок XX століття посідали найбільш освічені та культурні соціальні верстви, прошарки османського суспільства. Адвокати, архітектори, лікарі, вчителі та вчені, а також торгово-промислова буржуазія — отже «середній клас» Османської імперії — це були здебільшого етнічні вірмени.

Османська Імперія, яка проіснувала майже 500 років, проводила політику асиміляції народів, що проживають на її території. Окрім вірмен, на території імперії проживали греки, болгари, серби та інші народи християнського віросповідання.

У 1908 владу в імперії захопила партія младотурків, офіційною ідеологією якої був пантюркізм (теорія «Великого Турану»). Метою пантюркистів було створення тюркської імперії від Балкан до Алтаю.

Вірмени викликали у младотурків ненависть і тим, що населена ними Західна Вірменія відокремлювала суто османські області від Азербайджану і місць проживання інших тюркських племен.

Ідея винищування немусульманських народів Османської імперії була взята у османських султанів, а потім младотурецькі правителі виношували давно. Так, ще в 1895–1896 роках османським султаном була спровокована різанина вірменського населення, в результаті якої були вбиті, за різними підрахунками, від 100 до 200 тисяч вірмен. Лише протести світової громадськості поклали край різанині.

Вступ Османської імперії в Першу світову війну в серпні 1914 року дав, на думку младотурків, «унікальний шанс» для остаточного вирішення «вірменського питання», тобто повного винищення вірмен. За словами одного з організаторів геноциду, Талаат Паші, навіть слово «вірмен» повинне було назавжди канути в Лету.

В умовах введеного військового положення османський уряд випустив з в’язниць карних злочинців і бандитів. Одночасно почалася депортація вірменського населення східних османських вілайєтів в глиб країни, через сирійську пустелю. Вірмени — військовослужбовці були відраховані з армії, в переважній кількості зібрані в накопичувальних пунктах і розстріляні.

Різанина вірменського населення тривала до вересня 1918 року.

Днем геноциду вірменського населення прийнято вважати день 24 квітня 1915 року, коли младотурецькі правителі, головну роль серед яких грали троє: Талаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша — наказали зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбул і депортувати. Багато хто був цього ж дня убитий.

Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 млн вірмен, інші втекли або були виселені османами в Месопотамію, Ліван, Сирію через пустелі, де більшість з них загинула через голод і хвороби. Більш ніж мільйон вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.

Подібні дії привели до того, що декілька існуючих серед вірменських біженців партій, не зважаючи на відмінності, що існували між ними, були єдині в тому, що ніхто з організаторів геноциду не повинен уникнути розплати.

Шаген Наталі (це його псевдонім на честь улюбленої жінки) і Грігор Мерчанов взялися за здійснення помсти. Був складений так званий «чорний список» з 80 імен людей — організаторів вірменської різанини. Почалася підготовча робота — переслідування, збір інформації, добування зброї, після чого послідувала помста:

Талаат-паша був застрелений Согомоном Тейлеряном у Берліні 16 березня 1921 р. (берлінський суд його повністю виправдав);

Енвер-паша був убитий в 1922 в Туркестані червоними командирами Акопом (Яковом) Мелкумовим і Георгієм Агабековим;

Джемаль-паша був убитий 25 червня 1922 р. в Тіфлісі: акт розплати провели Степан Цахикян і Петрос Тер-Погосян;

Саїд Халим-паша (екс-прем’єр Туреччини) був убитий 6 грудня 1921 р. у Римі Аршавіром Ширакяном;

Шекир-бей, головний ідеолог Іттіхада, був убитий 17 квітня 1922 р. Арамоном Ерканяном і Ширакяном.

Всього за три роки було вбито близько 80 організаторів геноциду. Також було ліквідовано кілька тисяч учасників геноциду нижчого рангу.