«ВСЕУКРАЇНСЬКА АСАМБЛЕЯ ТАТАР» привітала Саматову Гульджіхан-ханум зі 100-річним ювілеєм

248

«ВСЕУКРАЇНСЬКА АСАМБЛЕЯ ТАТАР» в особі «Київської татарської громади» у наукращих традиціях татарського етносу тепло привітала Саматову Гульджіхан-ханум зі 100-річним ювілеєм.

Сто років тому, 12 січня 1916-го, народилася Гульджихан Саматова — жінка, яка є яскравим прикладом того, що за віру та повагу до навколишніх Творець обдаровує довгими роками життя.

Попри нелегкі часи, які випали на долю сьогоднішньої ювілярши, вона не втратила ані ясного розуму, ані позитивного сприйняття реальності — і ніколи в її серці не було тіні зневіри.

Життя дійсно випробовувало Гульджихан-апу на міцність. З дитинства їй довелося пізнати, якою ціною дістається хліб… Так сталося, що матері маленької Гульджихан, що самотужки ростила ще трьох малят, довелося віддати донечку на виховання бабусі в село, але сьогодні Гульджихан-апа згадує ті далекі роки не з гіркотою, а з теплом та вдячністю до бабусі Бібісара, яка першою вчила її словам молитви та загальнолюдським принципам, прищеплювала повагу до навколишніх, виховувала скромність та працелюбність. І хоч як не було тяжко, ніколи не скаржилася і не дорікала на долю. А часи дійсно були не прості.

— Все було, — згадує сьогодні Гульджихан-апа. — Іноді не було, чим топити, тож збирали кізяки, висушували їх — тим і топили. Й не завжди їли досита… Працювала з дитинства. А як підросла, то тітка вже забрала мене до себе в Казань, допомогла влаштуватися на роботу…

Що таке праця — та ще й нарівні з дорослими — Гульджихан дізналася з 12 років, адже треба було не лише самій якось виживати, але ще й допомагати родині. Трудилася за двох, недарма в сімейному архіві серед несчисленної кількості грамот та відзнак є й документи про присвоєння звання стахановки та ударника комуністичної праці! Згодом з’явилося й житло, куди вона змогла перевезти маму й братів з сестрою й самовіддано турбуватися про них.

Як згадує Гульджихан-апа, віддавати сили особливо довелося за часів війни — і по дві зміни працювали, ніколи менше за 200% від плану вона не давала…

— Це було майже, як на фронті, — розповідає вона. — І дисципліна була залізна, як в армії…

Працювала, вчилася у вечірній школі — і хоч не має вищої освіти, й досі вважає, що головний диплом у людини — то її добре серце, чиста душа та помисли. Ось так, в піклуванні про близьких йшли роки. Власне особисте життя Гульджихан за сьогоднішніми мірками влаштувала доволі пізно, вже «за тридцять», адже мріяла, що чоловіком її стане одновірець. Вже в Києві зустріла татарина, вийшла заміж, народила сина — і знов доля випробовувала її на міцність: хлопчика довелося піднімати самій…

Що ж допомагало жінці не зламатися, не очерствіти душею та серцем? Гульджихан-апа стверджує:

— Віра й молитва. Я й досі не пропускаю жодного намазу, й вдень, і вночі, і перед світанком. І лише цього року не тримала уразу — вже організм потребує певної дієти, — каже Гульджихан-апа й сміється. — Що ж ви хочете, сто років! Читаю Коран, хоч очі вже не такі, як колись. Суру «Йа. Сін» повторюю щодня, скільки живу…

У сторічної Гульджихан сьогодні є й онуки, й правнучка — як вона каже, «радість життя». Разом з тим чи не найбільшим своїм щастям вона вважає те, що Всевишній дарував їй можливість і сили виконати святий обов’язок мусульманки — у надповажному віці — в 92 роки — Гульджихан-апа здійснила хадж.

На запитання нашого кореспондента — в чому ж секрет довголіття — Гульджихан-апа, не замислюючись, відповіла:

— Віра, молитва, любов до Творця та до людей. Не треба ні на кого тримати зла, мститися за якісь слова чи дії — може, людина помиляється, то ж дайте їй змогу виправитися! Не треба скаржитися на якісь труднощі — то не покарання вам за щось, а випробовування. Вірте й моліться!