Про Крим

597

Ще задовго до виникнення етноніма «кримські татари» кримськотатарський народ історично склався з різних племен і народів, що населяли Крим із глибокої давнини. При цьому процес формування кримських татар, як і багатьох інших народів, йшов шляхом міграції, розселення, шляхом завоювання одних етнічних груп іншими і їхньої асиміляції вподальшому.

При спільності мови й культури сучасні кримські татари різняться своїм фізичним типом, залежно від того, які групи взяли участь у їх етногенезі.

Походження

Етнічну основу південнобережних і горянських татар склали нащадки кіммерійців, греків, таврів, скіфів, алан, готів, гунів, генуезців, а також частково хозар, кипчаків, турок-сельджуків. Про це свідчать історичні джерела, археологічні й антропологічні дослідження, мовні й етнографічні дані.

До складу кримськотатарського населення, що сформувалося в степовій смузі Криму, увійшли головним чином половецькі племена (відомі за східними джерелами під ім’ям кипчаків, за західними — куманів), які асимілювали залишки хазар, печенігів, татаро-монголів і ногайців. Про це свідчать мовні матеріали, а також історична топоніміка північної частини Криму й тамги, виявлені на даній території.

Кримських татар на сьогоднішній день у Криму проживає приблизно 365 тис. чоловік — 18% населення півострова.

Значний вплив на формування кримськотатарської культури мала створена в VI в. на арабському сході ісламська релігія.

Забайкальські племена татаро-монголів, очолювані Чингіс-Ханом, скоривши Середню Азію, розчинилися серед тюркомовного населення. Загубивши свою мову й багато звичаїв, закріплені в законах «Великої Яси», прибульці перейняли староузбекцьку мову .

Киргизи, узбеки, туркмени (гузи, печеніги), волзькі булгари, хазари, половці (кипчаки, комани), ногайці, кабардинці (адиго-абхазька група) уливалися в один казан імперії Золота Орда.

Татаро-монголи, розбивши на ріці Калка в 1223 р. дружини чотирьох російських князів Мстиславів і половецького хана Катяна, уперше ввійшли в Крим і відразу пішли в Орду. Другий раз вони з’явилися на півострові в 1239 р.

Історія

Однією з держав, що виникли на уламках Золотої Орди в 14-15 ст., Стало Кримське ханство зі столицею в Бахчисараї. Населення ханства складалось з татар, що ділилися на 3 групи (степові, передгірні і південні), вірмен, греків (говорили татарською мовою), кримських євреїв, або кримчаків (говорили татарською мовою), слов’ян, караїмів (тюркський народ, що сповідує особливу, не визнає Талмуд, протягоміудаїзму і промовець на особливому мовою, близькою кримсько-татарському), німців та ін

Перекази кримських татар приписують поширення Ісламу в Криму сподвижникам Пророка Мухаммада (с.а.в.) — Маліку Аштеру і Газі Мансуру (7 в.). Найдавніша датована мечеть — 1262 р. — була побудована в місті Солхаті (Старий Крим) вихідцем з Бухари. З 16 ст. Крим став одним із центрів мусульманської цивілізації у Золотій Орді, звідси велася ісламізація Північного Кавказу. Велику славу мало медресе Зинджирли, засноване в передмістях Бахчисарая в 1500 р. Південь Криму традиційно орієнтувався на Туреччину, північ ж зберігав степові ординські властивості. Серед суфійських тарікатом, поширених в Криму, були Мевлеві, хальветія (обидва прийшли з Туреччини, останній — з міста Сівас), Накшбанді, Ясаві (перший традиційно панував у всій Золотій Орді; останній прийшов в 17 ст.; Обидва були широко поширені серед степовиків ).

Завоювання ханства російськими військами в 18 столітті поклало початок колонізації Криму та міграції з Криму до Туреччини великих груп татарського населення. Кримське ханство припинило своє існування в 1783 р., ставши частиною Російської імперії під назвою Таврійська губернія (Херсонес Таврійський). У той момент на півострові було близько 1530 мечетей, десятки медресе і теке.

В кінці 18 століття кримські татари складали більшість населення Криму — 350-400 тисяч чоловік, але в результаті двох міграцій до Туреччини 1790-х (не менше 100 тисяч чоловік) і 1850-60-х рр.. (До 150 тисяч) склали меншість. Наступні хвилі еміграції татар до Туреччини припали на 1874-75 рр..; Потім — на початок 1890-х (до 18 тисяч) і на 1902-03 рр.. Фактично до початку 20 ст. велика частина кримських татар опинилися за межами своєї історичної батьківщини.

Після 1783 р. аж до утворення Кримської АРСР кримські татари входили до складу Таврійської губернії (ділилася на повіти: Сімферопольський, Євпаторійський, Феодосійський / власне Крим /, Перекопський / частково в Криму /, Дніпровський і Мелітопольський /територія внутрішньої Україна / — у трьох останніх повітах також жили татари — фактично ногайці). У самому ж Криму на початку 20 століття татари компактно проживали в районі: від Балаклави до Судака і від Карасубазара (Білогірськ) до Ялти; на Керченському і Тарханкутському п-овах; в р-ні Євпаторії; на березі затоки Сиваш. Найбільш великі групи городян з числа татар були в Бахчисараї (10 тис. чол.), Сімферополі (7,9 тис.), Євпаторії (6,2 тис.), Карасубазарі (6,2 тис.), Феодосії (2,6 тис.) і Керчі (2 тис.). Культурними центрами татар були Бахчисарай і Карасубазар. До 1917 р. число мечетей у Криму скоротилася до 729.

Кримські татари складалися з трьох субетнічних груп: степових татар (ногайські татари), передгірних татар (тат, або татлар), південнобережних татар (яли Бойл); особливо виділяється група ногаїв (стократ, ногайлар), що змішалися зі степовими татарами; іноді виділяють центрально- кримських татар (орта-юлак). Відмінність цих груп було і в етногенезі, і в діалекті, і в традиційній культурі. У місцях депортації кримських татар — Узбекистані, Таджикистані та ін — це поділ практично зникло, і сьогодні нація є досить консолідованою.

У 1921 р. у складі Радянської Росії була утворена Кримська АРСР. За переписом 1939 кримські татари налічували 218,8 тис. чол., Або 19,4% населення АРСР. У 1944 всі кримські татари були депортовані з Криму в Середню Азію і Казахстан — 188,6, або 194,3, або 238,5 тис. чоловік (за різними джерелами). До Криму переселялися росіяни і українці з різних районів СРСР, а всі матеріальні і духовні слідитатарсько-мусульманської цивілізації Криму знищувалися, аж до фонтанів при мечетях. З усіх довідників та енциклопедій були вилучені всіматеріали про культуру мусульман Криму.

Гоніння на релігію в Криму, як і в усьому СРСР, почалися відразу після революції. До 1931 в Кримській АРСР були закриті 106 мечетей (Севастопольська, приміром, була віддана Чорноморському флоту) і 2 молитовні будинки мусульман, з яких відразу знесена 51.Після 1931 пройшла друга антирелігійна хвиля, в результаті якої були відібрані чудові мечеті Бахчисарая, Євпаторії, Феодосії, Ялти, Сімферополя, які повільно руйнувалися або знищувалися відразу. Німецька окупація Криму 1941-44 тимчасово дозволила відновити відносну релігійну свободу. Після депортації татар в 1944 всі мечеті, що збереглися до того часу, були передані в руки новій владі Криму, потім більша частина їх знищена. До 1980-их рр.. на території Криму в задовільному стані не збереглася жодна мечеть.

Бібліотеки ханського палацу та найстарішого Зинджирли-медресе в Бахчисараї містили тисячі найменувань рукописних книг. Все це було знищено з втратою Кримом незалежності і почало відроджуватися в кінці 19 століття. У 1883-1914 Ісмаїл-бей Гаспринський, один з видатних мусульманських лідерів у масштабах всієї Російської імперії, видавав у Бахчисараї перший кримсько-татарську газету «Терджиман». У 1921-28 було випущено багато книг та іншої літератури на цій мові (писемність: до 1927 — арабська, в 1928-39 і з 1992 -латинь, в 1939-92 — кирилиця). Після депортації кримських татар усе книги на кримсько-татарською мовою, з бібліотек і приватних колекцій, були знищені. У 1990 була відкрита перша кримсько-татарська бібліотека в центрі Сімферополя (у 1995 набула статусу республіканської). Зараз будівля бібліотеки потребує реконструкції.

У 1954, згідно з розпорядженням Президії Верховної Ради СРСР, Кримська область була передана зі складу РРФСР до Української РСР (при цьому як би «повислим в повітрі» залишився статус Севастополя, який був містом республіканського (РРФСР) підпорядкування).Кримська АРСР була відновлена після проведення референдуму про її статус в 1991 (з 1992 — Республіка Крим, пізніше — Автономна РК).

Починаючи з 1960-х рр.., Коли стало ясно, що керівництво СРСР не стане повертати кримських татар на батьківщину (на відміну від депортованих і повернутих чеченців, інгушів, карачаївців, балкарців і ін), в лавах кримсько-татарського національного руху висувалися нові , молоді лідери, серед них — Мустафа Джеміль, що став потім керівником Організації кримсько-татарського національного руху (ОКНР). ОКНР склалася до 1989 на базі «Центральної ініціативної групи», створеної в 1987 ще в Узбекистані. Аж до середини 1990-х рр.., Коли повернення татар стало незворотнім явищем, влади СРСР, потім незалежної України і Криму, лагодили всілякі перешкоди поверненню цього народу, аж до кривавої різанини влітку-восени 1992 в передмісті Алушти, намагаючись перетворити протистояння татар та органів МВС в міжетнічну війну. Тільки висока організованість татар і чітка система правління сприяла тоді і зараз цілям, які стоять перед нацією — вижити і повернути собі Крим. До середини 1990-х рр.. втратило сенс існувала в кінці 1980-х рр.. розмежування національного руху татар (НРКТ — консервативне, лояльніше по відношенню до радянської влади, кероване Ю. Османовим до його загибелі в 1993, і радикальна ОКНР). Вищим органом самоврядування кримських татар є Курултай («Першим Курултаєм» читається проходив у 1917 р.; 2-й — у 1991 р.; в 1996 відбувся 3-й курултай), формуючий Меджліс. Головою Меджлісу в останній раз знову був обраний лідеркримських татар Мустафа Джеміль.

Якщо навесні 1987 у Криму було всього 17,4 тис. кримських татар, а в липні 1991 — 135 тис., то в липні 1993 їх було вже 270 тис. (за іншими даними, тільки до 1996 чисельність татар доходить до 250 тисяч осіб; розрахунки фахівців говорять про число 220 тисяч татар до початку 1997 р.). З їх числа 127 тисяч залишаються громадянами Узбекистану, Таджикистану, Росії, так як уряд ускладнює процесотримання українського громадянства (за даними ГУ МВС України, прописані до 1996 р. 237 тисяч татар). «Співдружність НГ» (ј6, 1998, с. 4) назвало цифру в 260 тис. — проживають всього в Криму татар, з них громадян України — 94 тис. Татари повертаються в місця їх народження і проживання їх предків, хоча їм пропонують селитися виключно у степовій частині Криму.

Стратегічна мета Меджлісу — перетворення Криму на національне кримсько-татарську державу. В даний час відносна чисельність татар наблизилася до 10% від загального населення Криму, в окремих районах — Сімферопольський, Білогірський, Бахчисарайський і Джанкойський — їх частка досягла 15-18%. Репатріація татар кілька омолодила вікову структуру населення Криму, особливо помітно — на селі (частка дітей до 15 років, за деякими даними, становить у татар 32%). Але цей ефект має обмежені масштаби — через вичерпання потенціалу імміграції (серед залишилися в Середній Азії татар переважають літні люди), з-за високої дитячої смертності у татар (коефіцієнт народжуваності 8-14%%, а коефіцієнт смертності — 13-18% %), з-за важких соціально-побутових умов, безробіття і деградації системи охорони здоров’я.

Близько 250 тис. кримських татар, за даними Меджлісу, все ще проживають у місцях, куди їх депортували (до цих відомостей дуже критично ставляться фахівці, піддаючи їх великому сумніву; мова може йти не більше, ніж про 180 тисячах татар, з них 130 тис . — в республіках Середньої Азії, інші — в Росії і на Україну). У нинішньому Криму татари компактно проживають у більш ніж 300 селах, селищах і мікрорайонах, з яких 90% — самобуди без електропостачання і т.п. Близько 120 тис. татар не мають постійного житла. Близько 40 тис. татар не працевлаштовані, а більше 30 тис. працюють не за фахом. Від 40 до 45% дорослих татар не можуть брати участь у виборах, тому що не мають українського громадянства (всі дані потребують ретельного повторній перевірці, так як багато хто з них не збігаються один з одним).

Згідно перепису 1989, у колишньому СРСР налічувалося 271,7 тис. кримських татар. Багато кримські татари приховали тоді свою справжню національність; за розрахунками досліджень, мова може йти про цифру в 350 тисяч кримських татар. За даними Меджлісу, в Туреччині проживає сьогодні близько 5 мільйонів «кримських турків» — нащадків татар, виселених з Криму в 17-18 ст. (Р. Ланда оцінює чисельність «кримських турків» у 2 мільйони чоловік, Дамір Ісхаков — в 1 млн., найбільш критично підходять до цієї проблеми дослідники (Старченко) вважають, що максимальне число «кримських турків», не ассимилировавшихся остаточно, не перевищує 50 тисяч чоловік.) Крім того, історичними частинами кримсько-татарської нації є буджацькі, або добруджські татари, які проживають в Румунії (21 тис., або 23-35 тис. — Д. Ісхаков), Болгарії (5, або 6 тис.) і в Туреччині в районі Бурси. Крім власне татар Криму і Добруджі, третьою частиною нації, що утворилася в колишньому Кримському ханстві після розпаду Золотої Орди, були татари Кубані (суч. Краснодарський край Росії) — повністю мігрували до Туреччини, або знищені російськими військами, або увійшли до складу ногайців і козаків Кубані в 17-18 ст.

Відповідно до закону від 1993, кримські татари отримали в парламенті Криму — Верховній Раді — 14 місць (з 98). Однак Меджліс домагався квоти в 1 / 3 всіх депутатських мандатів + 1 мандат — для того, щоб блокувати прийняття законів, що зачіпають інтереси татар. До цих пір Меджліс кримських татар не визнаний як легітимного органу ні владою Криму, ні владою Україні. Нова Конституція Криму, прийнята в листопаді 1995, не передбачає парламентської квоти для корінних і депортованих народів. Нова Конституція України, прийнята Верховною Радою в 1996, у розділі «Автономна Республіка Крим», також не передбачає понять «корінні» або «депортовані» народи.Минулі навесні 1998 р. вибори до парламенту Криму не дали татарам жодного місця (єдиний кримський татарин у новому Верховній Раді обраний за списком Компартії); до Верховної Ради України обрано 2 кримських татарина — за списками «Руху».

Духовне управління мусульман Криму

Перше ДУМ в Криму було утворено за царя Олександра I у 1788 р. (Таврійське ДУМ, з центром у Сімферополі). У 1920-х рр.. ДУМ був ліквідований (в 1924 було створено Кримське центральне мусульманське народне управління релігійними справами на чолі з муфтієм, незабаром зникло). У 1941-44 рр.., Під час окупації Криму німцями, вони дозволили татарам повернути собі мечеті (було відкрито 250 мечетей) і медресе; були створені «мусульманські комітети», але відновити муфтіят не дозволили. У 1991 був утворений кадіат (Духовне Управління) мусульман Криму, який мав статус мухтасібата у складі ДУМЕС. Першим муфтієм Криму став Сеїд-Джаліль Ібрагімов (за нього, в 1995, до складу ДУМ входило 95 парафій; самий грамотний з представників свого покоління серед кримських татар, закінчив Бухарське медресе та Ісламський Інститут в Ташкенті); в 1995 муфтієм став Нурі Мустафаєв, що має більш нейтральні, ніж його попередник, стосунки з головою ДУМ Україні А. Тамімом (не визнаний татарами Україна лідер хабашістов, що має дуже хороші відносини з урядом України і підтримку з боку кавказців, ліванських і палестинських арабів і ін шафиїтів), і більш гарні відносини з турками (але набагато менш грамотний в області Ісламу).

Допомога кримським татарам у справі відновлення їхньої національної культури і релігії надають уряд і приватні організації Туреччини, благодійні організації з арабських і мусульманських країн. Вони фінансують будівництво мечетей в нових селищах, відбудованих татарами. Але реставрація старовинних мечетей в містах Криму, а також допомога у соціально-економічному становленні кримських татар вимагає більш активної участі ісламських держав.

В даний час в Крим зареєстровано 186 мусульманських громад, діє 75 мечетей (червень 1998), більшість з яких — пристосовані споруди. У грудні 1997 р. мусульманська громада Бахчисарая за підтримки Меджлісу зайняла мечеть на території ханського палацу-музею.

Культура

Культура тюркомовних народів, що захопили Київську Русь і Крим, вплинула на подальший розвиток культури східнослов’янських народів. У російській і українській мовах з’явилося багато татарських слів.

Літературна спадщина кримськотатарського народу свідчить про культуру, коріння якого йдуть у часи середньовіччя. Пам’ятником татарської культури є поема Махмуд Касима «Юсуф і Зулейка», написана в XIII в., тобто в ті часи, коли Крим входив до складу Золотої Орди. В XIV в. у Криму жили просвітителі Дия ибн Мухаммед аль-кримський (умер в 1376 р.), Рунк Эд Дин аль-кримський (помер у 1381 р.). Перу Абульмеджида-Эфенді належить дестан «Мункс вул ушак» («Привітна дитина»), рукопис якого зберігається в Лейденському університеті (Нідерланди).

Татарське населення, у переважній більшості, було неписьменним. Однак усна народна творчість була досить широко популярна. Відомі поети XV — XVII вв. — Усеин Кефе, хан Менглі Гирею, Бору Гази, Рамель-Ходжа, Ашик Ариф, Джан Мухаммед, Эддин Эфенді.

Великим твором раннього реалізму є дестан «Сефернаме» («Писання про похід»). Це оповідання про те, як кримські татари допомогли Богданові Хмельницькому розгромити поляків під Білою Церквою. Цьому ж присвячений дестан «Тоган бий» Джан Мухаммеда про ногайского мурзу, що відзначився в бої проти росіян при Казані.

Відомо, що ще в середині XVIII в. у Бахчисараї була поставлена опера «Тартюф» Мольера. В 1900 р. Джелял Меінов поставив трагедію А.С. Пушкіна «Скупий лицар». В 1921 р. у Симферополі була поставлена опера « Чора-Батир» (лібрето Асана Рефатова й Османа Акчокракли).

В 1990 р. виданий двотомник творів народного поета-пісняра любові, вина й розваг, атеїста й гострослова — Ашика Умера (1621 — 1707 р.).

Багату фольклорну спадщину кримськотатарського народу вивчали В. Кондараки, Н. Моріс, И. Березин, Г. Бонч-Осмоловский, Ф. Фалеев, А. Самойлович, В. Радлов, С. Коцюбинський, А. Кончевский, Л. Филоненко й ін. Мудрість у татарських прислів’ях, як і в інших народів, звучить лаконічно, образно й переконливо:

-тихо просувається багато пройде.

-якщо відправляєшся на день, бери їжу на тиждень.

-не торкайся до речі, не твоєю рукою покладеної.

-при дурній голові страждають ноги.

-найкраща спадщина — вихованість.

-не здобувай будинок, здобувай сусіда.

-хто шукає друга без недоліків — той залишиться без друга.

-хоча навчання й гірко, але плід його солодкий.

— що вміє жити зуміє й умерти.

Традиція мати багато дітей підкріплена навчанням Корану про те, що родина повинна бути міцної, батько не повинен залишати дітей (це виключалося). Тому родини кримських татар, як правило, дуже дружні, побудовані на шануванні старших, доброму ставленні до дітей, допомозі хворим і самотнім.

Після приєднання Криму до Росії (1783 р.) на творчості національних просвітителів позначається вплив російської літератури. Переводяться твори багатьох письменників, поетів і публіцистів. Абдураім Крим Хаваджа, Абдурефі Боданінський створюють татарсько-російські словники, що сприяло збагаченню як татарського, так і російської мов.

Десятки письменників нашого століття під впливом російської й закордонної літератури створюють реалістичні твори. Ш. Тактаргази — автор п’єс «Проект мулл», «Дурний ногаєц», «Безчесні мулли» і ін. Асан Чергеев за п’єсу «Слухай, що говорить небіжчик» був засуджений царським судом. Поет-Сатирик Мемет Нуззет у творі  «Селимо соха» («Учень Селимо») висміює життя в медресе, де учням забивали голови зубрінням і нещадно карали. Поет И. Леманов викладав російську мову в Бахчисарайському медресе «Зинджирли», заснованому в 1500 р. ханом Менглі Гиреєм. Філолог, арабіст, каліграф Иліяс Мірза Барагинський викладав у Петербурзі, там же видавав книги на тюркських мовах, переводив А. Пушкіна, Гоголя, А. Крилова. Осман Акчокракли — великий радянський учений, лінгвіст-поліглот, автор десятків творів про Чуфут-Кале, Эскі-Кермене, перекладач із арабського, старотюркського, чагатайського.

З 25 довоєнних письменників і поетів майже половина не повернулися із фронтів Великої Вітчизняної війни. Про них видана книга «Пам’яті дванадцяти».

Скарбниця світової літератури — кримськотатарські легенди, що оспівують розум і духовну красу народу й пишноту природи Криму. Особливо вражає образ народного героя «татарського розбійника» Алима Азамат-Оглу.

Іде відновлення й будівництво мечетей, звучать над просторами Криму заклики муедзинів. Приймає відвідувачів Бахчисарайський історико-археологічний заповідник, що включає в себе колишній ханський палац, кілька мавзолеїв ханів і гробниці — «дурбе». По-своєму гарна мечеть Джума-Джами («П’ятнична») у м. Євпаторія. Відновлюється стародавня мечеть у Старому Кримі, що носить ім’я хана Мухаммеда Узбека.

Образотворче мистецтво  татар має свої особливості. Мусульманська релігія забороняє зображувати людину. Тому в художній творчості переважав стилізований орнамент: різьблення по камені й дереву, гармонічні по кольору й граціозній симетрії килими, гарна вишивка. У наш час художники-татари працюють у стилі реалізму.

Є всі підстави вважати, що після несправедливого й жорстокого вигнання із Криму, люди що вертаються до свого вогнища, повернуться у багатонаціональний конгломерат кримчан зі своєю різнобічною й самобутньою культурою як яскравого суцвіття інтернаціонального співтовариства. Адже повертаються вони до себе додому.