Іран – 2500 років історії культури

74

Без вкладу Ірану в світову культуру людство було б куди бідніше. Створена Кіром та усталена Дарієм (541-488 роки до н. е.), величезна держава Ахеменідів між 546 і 331 роками до н. е. розвивала свою державну систему й зовнішні зв’язки в небувалих дості масштабах і перетворилася на могутню імперію, витоки якої простежуються в Вавилонському і асирійському царствах.

Після підкорення цих царств іранцями розвиток цивілізації між Егейським морем і Індійським океаном проходив під заступництвом «закону мидян і персів, незмінного на віки вічні». Ахеменіди для поняття «закон» ввели власне слово «дата» (буквально: «влаштовувати», «приводити в порядок»), і примітно, що це слово перейшло потім у вірменську, давньоєврейську і аккадську мови, що свідчить про вплив Ахеменідської держави у Вірменії, в Ізраїльському царстві, на Середземноморському узбережжі, а також у басейні Тигру і Євфрату; на північному сході її вплив поширювався на частину Центральної Азії, а на заході – захоплював Малу Азію.

Звідси, з цього перехрестя стародавнього світу, виступали в похід спочатку мідяни, а слідом за ними перси, ведені Кіром і Дарієм, маючи намір створити могутню світову державу. У правління Артаксеркса I (466- 424 роки до н. е.) грецькі історики та науковці приїжджали в імперію, щоб пізнати мудрість Сходу. Якби Демокріт (помер в 361 році до н. е.) не зустрівся з вавилонськими вченими і математиками, що користувалися заступництвом Ахеменідської імперії, він, бути може, не створив би своєї атомістичної теорії. Його батько надав гостинність Ксерксу під час перебування «великого царя» у Фракії приблизно в 460 році до н. е.

Але перейдемо від стародавніх часів, коли Іран вперше об’єднав під своєю егідою багато народів, до пізнішої епохи ісламської культури, яка, ймовірно, не змогла б досягти такого високого розквіту без вкладу, внесеного на протязі VIII-XVII століть містами Багдад, Бухара, Самарканд , Герат, Рей, Ісфахан, Шираз і Тебріз. У всіх цих містах процвітали мистецтва, характерні для культури ісламу, – поезія, кераміка, архітектура, чеканка, мініатюра і каліграфія.

У той же час у всіх цих містах були сильні традиції древньої іранської культури, що збереглися з часів панування перської імперії. Багдад, який з 750 по 1258 був резиденцією ісламських халіфів, що сполучали в своїх руках світську і духовну владу, розташований неподалік від Ктесифона на Тигрі; до сих пір тут стоїть монументальна арка Ктесифона – як пам’ять про колишню розкіш зимової столиці імперії Сасанідів (224 – 651 роки). Бухара, Самарканд і Герат були окрасою північно-східного Ірану, де вплив Ахеменідів і Сасанидів поширювався аж до Окса і Гіндукушу, а перська мову побутує й донині.

В VII столітті н. е. зародився іслам, культура якого після арабських завоювань у Візантії й Ірані збагатилася спадщиною іранської цивілізації, витоки якої простежуються до четвертого тисячоліття до н. е. Іранські керамічні вироби тих далеких часів прикрашені орнаментом, який свідчить про те, що вже тоді був здійснений перехід від натуралістичного зображення до абстрактної стилізації.

Звідси можна зробити висновок, що в прозорому повітрі Іранського нагір’я людина ще в давні часи переключилася з спостереження і відтворення природних об’єктів на перетворення видимого в абстрактні композиції.

Те, що безпосередньо поставало людському погляду – тварини, що готуються до стрибка, птиці в польоті, – перетворювалося в узагальнені символи; іранці і донині зберегли цю здатність до узагальнення приватного, конкретного, проявляючи таким чином високий рівень своєї цивілізації.

Чаша з Ірану

Мистецтво древніх гончарів як би відродилося знову в манускриптах XVI століття; в їх ілюстраціях подібні орнаменти відіграють роль декоративного обрамлення сцен з більш розробленим сюжетом, що зображують бенкетуючих і воюючих воїнів на тлі пейзажу в китайському стилі або мудреців, учасників бесіди зі своїми учнями про філософські школи Стародавньої Греції, вже давно зниклі, але вони вивчалися в університетах середньовічного Ірану.

Іранський клімат з його ясним небом і чистим повітрям багато в чому зумовив успіхи образотворчих мистецтв, а згодом також відбився і на розвитку релігійних поглядів.

Така вже властивість іранських природних умов: вони підкорюють кожного приїжджого, як би просвітлюючи і прославляючи його розум і душу. Цьому сприяє і сувора оголеність тутешнього пейзажу – потужні контури гірських кряжів на тлі випаленого степу, – який ще більше підкреслює пишність садів і гаїв, що ростуть там, де ретельно збирають і зберігають дорогоцінну вологу, що зрошує родючу землю.

Оазис в Ірані

Можна сказати, що вино і творчий геній – уособлення Ірану. Проміжне становище між східним і західним континентами завжди давало багату поживу для розвитку його національного духу, для того щоб цей дух проявив себе в чомусь новому і значному.

Починаючи з Геродота, ми часто зустрічаємо згадки про здатність іранської культури сприймати і запозичувати у інших, проте лише в рідкісних випадках підкреслюється роль іранської першооснови, стійкої, самобутньої і своєрідною, завдяки якій запозичення призводить до народження дійсно нового і до того невідомого. До цього можна додати, що суворість природних умов в поєднанні з високим рівнем розвитку культури і мистецтва викували в іранцях душевну стійкість і непохитну волю, перед якою інші народи неодноразово схиляли голови; завойовники безсилі були винищити іранський дух, його геній, з якою б жорстокістю вони не діяли на іранській землі.

В кінцевому рахунку іранці сприймали від інших культур значно менше, ніж давали своїм не завжди бажаним гостям. Загарбники знаходилися на більш низькому щаблі розвитку, Іран залучав їх високим рівнем життя і культури і швидко підкорював духовно. Що принесли з собою араби, що прийшли з пустелі, або кочівники – діти азіатських степів? Тільки приплив свіжої енергії і пристрасне бажання долучитися до життя цивілізованої держави.

Все це аж ніяк не означає, що Іран завжди займав тільки, так би мовити, оборонну позицію, та й то не завжди успішно. Ні, в своїй боротьбі проти античних греків Іран, наприклад, зіткнувся з Європою і сприяв розширенню кругозору еллінів; так в «Кіропедії» Ксенофонта з’явилася філософська повість, заснована на подіях з життя іранського двору і написана (що вельми примітно) в безперечно перському стилі, у формі політичної полеміки.

Іранці дали Європі люцерну, домашню птицю, білого голуба і павича. При Дарії фруктові дерева зі східних провінцій були пересаджені на землі, розташовані західніше Євфрату. Фісташки були вивезені до Сирії, рис в Месопотамію, кунжут в Єгипет (все це знаходилося в межах древніх іранських імперій). Однак улюблені вина «великого царя» не прижились в Дамаску. Солону рибу з Перської затоки споживали в Малій Азії, і Єгипет виплачував частину своєї данини Ірану продуктами рибальства на Нілі і в Середземному морі. Майстерне правління Ахеменідів сприяло створенню та консолідації одного з найбільших в історії державних об’єднань.

Згодом ідея створення всесвітньої держави відроджувалася неодноразово. Правда, в 331 році до н. е. Олександр Македонський, щоб повернути прихильність своїх наближених, докоряв їй тим, що він занадто багато чого перейняв у іранців, зруйнував імперію Ахеменідів. Однак через багато часу, в 750 році, склалися сприятливі умови для виникнення нового грандіозного об’єднання людських і природних ресурсів. На цей раз це була ірано-арабська держава – Багдадський халіфат.

Багдадський халіфат

У географічному відношенні Іранське плоскогір’я відкривало для його населення широке поле діяльності. Воно височить над басейном Окса на північному сході; над долиною Тигру і Євфрату і Аравійською пустелею – на південному заході; Гіндукуш і Індостан межують з ним на сході і південному сході. Кавказ височіє на півночі, а Перську затоку омиває південне узбережжя цього караван-сараю, серединного царства між Європою і Азією, Африкою і Сибіром. Через Іран йшли до Середземного моря шовк і папір Китаю, золото і прянощі Індії, коні та шкури з Центральної Азії.

Експансія древньої іранської держави розвивалася саме за цими першими торговими шляхами між Сходом і Заходом. Її культура збагачувалася за рахунок іноземних товарів, які, проходячи через руки іранських ремісників, висвітлювалися життєдайним світлом іранського генія, того генія, що проявив себе ще в мистецтві стародавніх гончарів.

Але не одні тільки химерні візерунки на тканинах чи килимах дарували іранці світу, хоча їх мотиви та образи дають уявлення про те, як бачив іранський ткач квіти, струнку тополю, птицю на гілці і самі фарби іранської землі – іранські контрасти червоного, густо-синього і зеленого. Релігійні ідеї іранців також перетинали кордони, проявляючись в іудаїзмі та християнстві, і глибоко проникли в іслам, який Іран зробив своєю релігією. Якщо лоза царя Дарія і не прищепилася на ґрунті Дамаска, то деякі ритуали зороастризму, стародавньої релігії персів, знайшли місце в християнському обряді причащання вином.

Над країною, велика частина якої піднімається на 1200 метрів над рівнем моря, небесні сузір’я виблискують яскравіше, ніж над туманними низов’ями. Ця країна не знає безсонячних днів, її легендарний цар Хушанг навчився добувати вогонь, а син його Джамшид ввів Науруз, свято Нового року, що відзначає наступ весняного рівнодення.

Сяйво іранського неба відображено в емалевій чистоті іранської живопису і в образах його вишуканої поезії. І може бути, відчуття близькості, досяжності неба призвело до того, що іранська література і мистецтво великою мірою пройняті релігійним почуттям.

Це почуття породжувало прагнення до досконалості, досконалості більшої, ніж та, яку можна знайти в земному світі, і особливе вміння надати одухотвореність усьому, чого не торкнеться рука художника. Релігійні погляди іранців дають їм надію на милосердя, але в той же час породжують песимізм і скептицизм по відношенню до земного світу. Релігійність і прагматизм в Ірані так взаємно врівноважені, що в його поезії люди знаходять світло і розраду, коли ніщо інше не в змозі вгамувати їх печалі.

іранська цивілізація

Розташований між Європою і Азією, Іран виявився тим місцем, де світло зародженої науки починало розсіювати похмурі забобони монголів. Один з іранських правителів Газа-хан (1295-1304), нащадок Чингісхана, став вченим. Відкинувши заклинання алхіміків і використовуючи все цінне, що було ними зроблено, дослідження свої він будував на експериментальній основі.

Одухотвореність іранської культури вселила наступникам Мухаммеда думку, що вони не тільки хранителі законів ісламу, а й хранителі божественного одкровення, яке відповідало найпіднесеннішим устремлінням людського духу. Іранські послідовники суфійського містицизму зберігали для людей в чистоті ідею, яку пророк Мухаммад прагнув вселити своїм прикладом: людські серця, які досягли очищення, можуть стати дзеркалом чистого горнего світла.

Роль моста між Європою і Азією, однак, була пов’язана з багатьма труднощами. Духовна сила і мужність іранського народу не раз піддавалися суворим випробуванням. І це прекрасно, що Іран після всіх випробувань зберіг свою стійкість і самобутність і довів, що він ще може дати людству багато цінного в галузі культури та міжнародних відносин.

Перехрестя – зручний спостережний пункт, звідки можна бачити життя людей в різних країнах і умовах, і народ, що володіє безпрецедентним історичним досвідом, може встановити тут свого роду «дорожні знаки», що допомагають намітити шлях.

На іранському схрещенні різних шляхів розвитку, різних культур і національних особливостей Європа може розповісти про себе Азії, а Азія може багатьом поділитися з Європою. Як Янус, Іран має два обличчя: одне звернене до Європи, інше – до Азії, і погляд його уважний.

Сучасний Іран володіє необхідними ресурсами, він знову знаходить впевненість у собі, загублену в період рабства, в період іноземного володарювання, що почалося в 1722 році, коли династія Сефевідів втратила владу.

Автор: P. S. Старовинні літописи розповідають: А ще в давньому Ірані на дуже високому рівні стояла наука, причому як точна, там математика, фізика, так і гуманітарна, особливо біологія, яка в усі часи була дуже цікавою сферою знань.