Ілля Левітас — етнічний єврей, невтомний борець за національності України

240

Ілля Михайлович Левітас — історик, журналіст, педагог, громадський діяч. Заслужений працівник культури України (1991). Президент Ради національних товариств України, президент Єврейської ради України, голова фондів «Пам’ять жертв фашизму в Україні», «Пам’ять Бабиного Яру», фонду Шолом-Алейхема. Головний редактор газети «Єврейські вісті».

Народився Левітас І. М.  11 грудня 1931 року  в Ташкенті. Навчався в російській, узбецькій, татарській школах. З 14 років жив у Києві.

Закінчив Вищу школу тренерів (1952), Київський державний інститут фізкультури (1959 рік) і Київський державний педагогічний інститут (факультет російської філології) (1964 рік).

В армії служив на Західному кордоні (Рава-Руська). Капітан запасу.

Сорок років, з 1952 по 1992 р, працював в школах Києва вчителем російської літератури і фізичного виховання. Заслужений працівник культури України (1991). Відмінник фізкультури і спорту СРСР (1983). Відмінник народної освіти України (1978). Почесний значкіст ГТО (перший на Україні, другий в СРСР) (1981), вчитель вищої категорії. Чемпіон України з футболу серед юнаків (1949). Майстер спорту з гандболу (1954). Суддя республіканської категорії (1958).

За створення в СШ № 146 міста Києва трьох шкільних музеїв — Великої Вітчизняної війни, Російської літератури, Олімпійської слави — нагороджений медалями ВДНГ в Москві (1979).

Ініціатор встановлення пам’ятників «Менора» (1991), Шолом-Алейхему (1997), «Пам’ятник знищеним у Бабиному Яру дітям» (2001), підпільниці Тетяні Маркус (2009), пам’ятного знака «Дорога смерті» (2011), меморіальних дощок прем’єр міністрові Держави Ізраїль Голді Мейєр, яка народилася в Києві, письменникам Шолом-Алейхему і Д. Гофштейну, музикантам Н. Рахліну і І. Шамо, лікарю Б. Сігалову, відновлення звання Героя Радянського Союзу М. Грабському і М. Фельзенштейну, ініціатор присвоєння звання героя України відомої підпільниці Тетяні Маркус і капітану А. Шапіро (2006), нагородження орденом «За заслуги» 424 Праведників Бабиного Яру і України (2006 і 2008).

Фондами «Пам’ять жертв фашизму в Україні» та «Пам’ять Бабиного Яру» присвоєно звання Праведників, більше 4000 українцям і людям ще 13 національностей, які рятували євреїв у роки війни. Заснував в Києві першу в СРСР державну єврейську бібліотеку (1988). Ініціатор створення єврейських груп в Державному педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (1990) та Державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1992), музею Шолом-Алейхема в Києві (2009).

У 1989 році Ілля Михайлович заснував Раду національних товариств України, яка зараз об’єднує більше 300 місцевих організацій 41 національності. Організатор обласних рад національних товариств в 13 областях України, засновник Всеукраїнського фестивалю «Всі ми діти твої, Україно!» (1990), Всеукраїнського фестивалю «Шолом, Україно!», Літературних акцій «Тарас Шевченко мовами національніх меншин» (1998), «Тарас Шевченко мовами народiв свiту »(2011). Автор і організатор перших в СРСР виставок «Бабин Яр», «Єврейський народ у Великій Вітчизняній війні» (1988), «Праведники Бабиного Яру» (1992), «Діти Бабиного Яру» (2011). Ініціював створення національних товариств: ромського, естонського, курдського, ассирійського, казахського та ін. Представляв Україну на різних міжнародних форумах, конгресах, конференціях, нарадах. У 1989 році заснував і очолив Товариство єврейської культури України (першу Всеукраїнську національну організацію), яке в 1992 році увійшло до складу Єврейської ради України. Засновник товариства «Україна-Ізраїль» (1990).

У 1990-ті роки, багато в чому завдяки його стараннями, була заснована єврейська газета «Відродження». У 1991 році створив першу в СРСР всеукраїнську газету «Єврейські вісті» (яку редагує з того часу). З ініціативи І. М. Левітаса створені національні газети: вірменська, болгарська, єврейська, польська, румунська.

І. Левітас — автор і упорядник 34 книг з історії єврейського народу — героїчних і трагічних його сторінок, в тому числі — дванадцяти книг про трагедію Бабиного Яру. Автор понад 220 статей. Укладач єдиних на пострадянському просторі «Єврейської військової енциклопедії», «Книги пам’яті Бабиного Яру», «Книги пам’яті євреїв-киян, які загинули у Великій Вітчизняній війні», «Билися в одному строю».

Член Ради з питань мовної політики при Президентові України. У 2001-2003 рр. був головою Ради представників національних меншин України при Президентові України.

Професор Академії безпеки, оборони і правопорядку Російської Федерації (2006).

Помер 3 серпня 2014 року в Києві. Похований 6 серпня 2014 року на Байковому кладовищі.

nekropole.info