Грузин, який загинув за волю та свободи України. Георгій Гонгадзе

152

Біографія

1987 рік — навчався на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно з цим працював і займався спортом;
1987-1989 роки — служив в Афганістані;
1989 рік — повернувся до Тбілісі і за прикладом свого батька кинувся у вир громадсько-політичної діяльності, очолив інформаційний відділ Народного Фронту Грузії;
осінь 1989 року — переїжджає до Львова. Навчається у Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті іноземних мов. Включається у суспільно-політичне життя міста. Створює Грузинський культурний центр, бере шлюб з Мар’яною Стеценко;
1991 рік — повертається до Тбілісі, де почалося антізвіадівське повстання. Приєднується до нього, бере участь у громадянській війні в Грузії в якості журналіста. У Сухумі отримує поранення;
1993-1994 роки — головний режисер творчого об’єднання «Центр Європи»;
1993 рік — незабаром, після смерті батька, знову повертається до Грузії, де виявляє бажання зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Але, потрапивши на лінію фронту, почав воювати. Був важко поранений, отримав 26 осколкових поранень;
1995 рік — одружується на Мирославі Петришин. Пара переїжджає до Києва, де Георгій починає працювати на телебаченні;
1997 рік — у пари народжуються двійнята Нонна і Соломія;
1998 рік — ведучий телевізійної програми «Моє» на телеканалі «Гравіс»;
1999 рік — прес-секретар в штабі Наталії Вітренко, кандидата на пост президента України;
1 жовтня 1999 року — перший раз вийшла в ефір інформаційна програми «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» в прямому ефірі радіостанції «Континент». Незабаром після неї на адресу Георгія почали надходити перші погрози;
червень 2000 року — бере участь у виборчій кампанії Володимира Ваховського, кандидата на пост міського голови Вінниці;
17 квітня 2000 року в Інтернеті з’являється нове видання «Українська правда», яке було засноване особисто Георгієм Гонгадзе. На сторінках видання публікувалися матеріали викривального характеру, спрямовані проти Леоніда Кучми, тодішнього президента України, а також проти людей з його оточення;
кінець червня 2000 року — Георгій Гонгадзе повідомив, що за ним ведеться стеження. Зокрема, він говорив, що невідомі люди скрізь супроводжують його на автомобілі марки «Жигулі»;
14 липня 2000 року — пише офіційний лист до Михайла Потебенька, який на той час займав посаду генерального прокурора України, в якому виклав дані про стеження, встановлене за ним співробітниками міліції і невідомими особами;
16 вересня 2000 року — близько 22:30 Георгій Гонгадзе вийшов з роботи, проте додому так і не повернувся;
2 листопада 2000 року — в лісі біля населеного пункту Тараща (Київська область, Україна) було виявлено обезголовлене тіло. Дружина і друзі Гонгадзе впізнали в знайденому тілі Георгія. Зокрема, на тілі були виявлені такі ж осколкові поранення, які були у Георгія. Слідством встановлено, що смерть Гонгадзе настала 17 жовтня 2000 року.
Слід зазначити, що тіло, знайдене у 100 кілометрах від Києва, досі так і не було поховано. Спочатку цьому перешкоджала Леся Гонгадзе, мати Георгія, оскільки вона вважала, що її син насправді живий, а виявлене тіло йому не належить. Вона шукала свого сина по всьому світу до останнього дня свого життя.

Після смерті Лесі Гонгадзе Мирослава, дружина Георгія, заявила, що не планує затягувати похорон чоловіка. Але на той час вона вже багато років проживала у США, а похорон вирішила провести на території України, імовірно, на Байковому кладовищі.

Люди, близькі до оточення Мирослави, кажуть, що на сьогоднішній день проведенню траурної церемонії перешкоджають два чинники. Одним з них є нестабільна ситуація в Україні, оскільки, на її думку, поховання Георгія багато політичних діячів можуть використати собі на користь. А другим фактором, за словами друзів Мирослави, є навчання її дочок у США, яке поки що неможливо перервати.

Увічнення пам’яті Георгія Гонгадзе.
Грудень 2008 року — в Києві встановлено пам’ятник Георгію Гонгадзе, а також журналістам, які загинули при виконанні своїх службових обов’язків;

на честь Гонгадзе названо проспект у Києві;

2012 рік — у Музеї новин у Вашингтоні, США, в залі Меморіалу загиблим журналістам на скляній стіні викарбувано ім’я Георгія;

1 червня 2013 року — у Луцьку з’явилася вулиця Гонгадзе;

-меморіальна дошка у Дрогобичі, на фасаді будівлі, де колись працював Гонгадзе;

-щороку 16 вересня по всій території України та в деяких інших країнах світу проходять різноманітні заходи з вшанування пам’яті Георгія Гонгадзе. Померлий журналіст став символом свободи і правди.

Подвиг Георгія Гонгадзе.
Георгій Гонгадзе —
воїн, грузин по крові, українець за паспортом і по духу. Якщо прийняти цю тезу, стає зрозумілим його життя і доля, яку потім повторили герої Небесної сотні і воїни АТО в іншу історичну добу, через 14 років, так само нерозважливо кидаючись «на амбразури», і в результаті врятували незалежність України. Гонгадзе не дожив до цих подій, але його життя — яскравий зразок воїна-українця.

У 18-20 років — строкова служба в Афганістані, куди після першого курсу направили на виконання «інтернаціонального обов’язку» студента Тбіліського державного інституту іноземних мов. Після демобілізації приєднується у своєму рідному Тбілісі до масових акцій протесту, які місцева влада і Москва намагалися придушити силою. У тому ж році сім’я переїздить на історичну батьківщину матері Георгія Лесі Гонгадзе — у мирний Львів, після того, як у пресі був опублікований список «ворогів народу», в якому батько Георгія Руслан Гонгадзе (головний санітарний лікар району) опинився на 28 місці.

Георгій Гонгадзе перевівся на факультет іноземних мов Львівського державного університету ім. Івана Франка, але кілька разів повертався до Грузії, коли у 1991 році в Грузії почалося народне повстання проти диктатури президента Звіада Гамсахурдіа. А в 1993 році, коли спалахнула війна в Абхазії, Георгій Гонгадзе прибув до Абхазії як український журналіст, але замість відеокамери взяв у руки зброю і пішов захищати свій народ і своїх співвітчизників. В бойових діях отримав важке поранення (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран).

Остаточно повернувшись в Україну, розпочав громадську діяльність, спрямовану на боротьбу з корупцією та в підтримку свободи слова в суспільстві; заснував інтернет-видання «Українська правда», в якому і публікував актуальну інформацію про найбільш яскраві політичні проблеми сучасності. Видання отримало широку популярність, незважаючи на те, що в той час Інтернет як засіб отримання інформації ще не був так сильно поширений. У цьому виданні Гонгадзе публікував матеріали, пов’язані з тодішнім президентом Кучмою. Публікації викривали корупційні схеми владної «верхівки».

Перед своїм зникненням написав листа генеральному прокурору України про те, що виявив за собою стеження. Листа Гонгадзе написав, хоча і був повністю впевнений в тому, що за організацією стеження стояли представники влади.
Вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий резонанс не тільки в Україні, але і у всьому світі. Таким чином, навіть після своєї смерті журналіст продовжував показувати світу всю важливість свободи слова в країні і став символом боротьби за неї та опозиційності в Україні.