Геннадій Удовенко — «Динозавр» минаючої епохи

486

Удовенко Геннадій Йосипович — Народний депутат України, Президент 52 Сесії Генеральної Асамблеї ООН, Міністр Закордонних Справ України, голова Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, голова Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України.

Навіть якби вся кар’єра Геннадія Удовенка складалася лише з його президентства на 52-й сесії Генеральної асамблеї ООН, він і тоді заслуговував би того, щоб його ім’я було вписане окремим рядком в історію незалежної України. Однак і крім цього Геннадій Йосипович має чимало інших заслуг перед Вітчизною, починаючи з керівництва головним зовнішньополітичним відомством країни, численного представництва України в міжнародних організаціях і закінчуючи лідерством в найбільшому націонал-демократичному русі — Народному Русі України. 

Геннадій Йосипович проживе в одному будинку з Президентом України, за старою звичкою на його днях народження збиралося чимало представників вітчизняного і зарубіжного істеблішменту. Що цілком зрозуміло: Геннадій Йосипович, незважаючи на те, що знаходиться в західних променях слави, зберігає імідж досвідченого політика і дипломата.
В силу своїх заслуг на міжнародній арені і особистих якостей він шанований навіть в середовищі ідеологічних опонентів. В Україні Удовенка знають як послідовного поборника інтересів країни і її руху в бік євроатлантичної інтеграції. Мабуть, однією з найбільш важливих складових образу Геннадія Йосиповича є те, що його проукраїнська позиція не змінювалася ні в роки радянської диктатури, ні за часів проголошення державної самостійності.
Ліберально-демократичні цінності Геннадій Удовенко ввібрав в себе в період багаторічної служби в різних структурах ООН. У цій міжнародній організації він зумів стати популярною особистістю і заслужити повагу не тільки колег по дипломатичній роботі, а й багатьох керівних діячів зарубіжних держав.
Переживши опалу і забуття, нові повернення і злети, на початку 90-х Удовенко приєднується до очолюваного В’ячеславом Чорноволом Народного Руху України. У цей період він вперше в своїй, по суті, закінченій кар’єрі з’являється в таборі опозиціонерів. Тоді влада, нейтралізуючи громадянську активність досвідченого політика, надає йому ще один шанс, призначаючи міністром закордонних справ країни.
У міністерському кріслі Геннадій Йосипович мимоволі займає більш конформістську позицію по відношенню до діючої влади. Одночасно він проводить політику позиціонування України як самостійної держави, що не задовольняється роллю «санітарного кордону» між Європою і Росією.
І все ж вершини своєї кар’єри Удовенко досягає за межами країни. У 1997 році його, міністра закордонних справ України, обирають президентом Генеральної асамблеї ООН. Це подія в історії самої України, втім, в запалі чергових етапів боротьби за владу, залишилося фактом малопоміченим.
Завершивши на такому високому акорді міжнародну кар’єру, Г. Удовенко в 1998 році за списком Руху проходить в парламент і залишає МЗС. Разом з тим його авторитет в національно-патріотичному русі виявляється настільки високий, що після загибелі В. Чорновола саме йому, що не є членом партії пропонують очолити НРУ. Після розколу Руху потужний авторитет Удовенко, його здатність до компромісу і прийняття зважених рішень зіграли вирішальну роль в збереженні сформованого модус-вівенді між двома рухівськими гілками.

Особистий вклад Геннадій Йосипович зробив у підтримку та розвиток міжнаціональних відносин національно-етнічних спільнот України, сприяв діяльності та брав активну участь у роботі Ради національних спільнот України (раніше Рада національно-культурних громад).
Геннадій Удовенко — один з небагатьох шанованих і високоповажних «динозаврів» епохи, що минає. Авторитетом Удовенка скористалася і фракція «Нашої України» в парламенті, використовуючи його в почесній ролі мудрого старця. Тим часом, звільнившись від своїх зобов’язань перед правлячим режимом, Геннадій Йосипович дозволяв собі все більш відкрито заявляти про свою незгоду з офіційною точкою зору влади.

Народився 22 червня 1931 року в місті Кривий Ріг.

У 1954 закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету. Будучи досить успішним студентом, Геннадій Удовенко вже в 1952 був призначений секретарем міністра промисловості будівельних матеріалів УРСР. Ставши головою колгоспу в 1955, він вже встиг попрацювати секретарем колегії міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР. Пішовши з посади голови колгоспу в 1958, Геннадій Удовенко повертається в радмін УРСР.

З 1959 по 1965 Геннадій Удовенко працював спочатку першим секретарем, а потім радником відділу міжнародних економічних організацій при МЗС УРСР. Потім він протягом шести років був співробітником секретаріату відділення ООН в Женеві. З 1971 по 1977 Геннадій Удовенко працював членом колегії, потім начальником відділу міжнародних економічних організацій при МЗС УРСР. До 1980 протягом трьох років він працював директором управління Д-2 в секретаріаті ООН в Нью-Йорку.

З 1980 по 1985 Геннадій Удовенко був заступником міністра закордонних справ УРСР, а в 1985 отримав статус надзвичайного і повноважного посла. До 1991 він був постійним представником УРСР у Генеральній Асамблеї ООН. У вересні 1992 Геннадій Удовенко був призначений послом України в Польщі. На цій посаді він перебував до 25 серпня 1994 коли був призначений міністром закордонних справ України. Найяскравішою подією його перебування на цій посаді стало підписання т. Н. «Великого договору» між Росією і Україною по статусу Чорноморсько флоту РФ в травні 1997. Пост глави МЗС Геннадій Удовенко займав майже чотири роки — до 17 квітня 1998.

Будучи першим в історії держави постійним представником України в Генасамблеї ООН, Геннадій Удовенко із вересня 1997 по вересень 1998 року був президентом 52-ї її сесії.

У середині 1990-х років Геннадій Удовенко зблизився з Народним рухом України (НРУ), в результаті чого був включений у виборчих список цієї партії під номером 3 як безпартійний кандидат (членом НРУ Геннадій Удовенко став лише на початку 1999). Таким чином на парламентських виборах в березні 1998 він був обраний депутатом Верховної ради України.

Після загибелі голови НРУ В’ячеслава Чорновола, 25 березня 1999 року, Геннадій Удовенко 31 березня того ж року був обраний виконуючим обов’язки голови цієї партії. З 14 травня 1999 по 3 травня 2003 року він обіймав посаду голови НРУ.

31 жовтня 1999 Геннадій Удовенко брав участь в першому турі президентських виборів. На них він посів сьоме місце з тринадцяти, набравши 1,22% (319 778 голосів).

На парламентських виборах в березні 2002 Генадій Удовенко виступав під номером 3 виборчого списку блоку партій «Наша Україна» (НУ), до складу якого входив і його НРУ.

Усунутий на задній план українського політичного життя Геннадій Удовенко брав участь і в парламентських виборах 26 березня 2006. Цього разу він був уже номером 31 виборчого списку все тієї ж «Нашої України». Таким чином він втретє став депутатом Верховної ради України.

З 24 березня 2007 Геннадій Удовенко є членом колегії українського МЗС України.

Крім української та російської, Геннадій Удовенко вільно володів польською, англійською та французькою мовами.

Помер 12 лютого 2013 року у віці 81 року в хірургічному відділенні лікарні «Феофанія».