Етнографія України: чехи, словаки, серби

303

У 1989 р. в Україні налічувалося 9 тис. населення чеської національності і 8 тис. словаків. Порівняно з 1970 р. кількість чехів і словаків зменшилася на кілька тисяч. Більшість чехів проживає у Житомирській області. Понад 40% з них зберегли рідну мову, інші розмовляють лише українською або російською.

Перший етап чеської колонізації в Україні розпочався в другій половині XIX ст. Після відміни кріпосного права впродовж 60—70-х років виникали перші поселення, зокрема на Волині, Людгардівка, Чехівка у Подольській губернії, а в Криму — Таборі-Царевич. Багато чеських поселень у цей період виникало стихійно.

Російський царизм роздавав права на заснування колоній та іноземних поселень в Україні. В м. Рівне була створена приватна компанія з переселення чехів. Вона купувала землі для заселення вихідцями з Чехії.

З 1870 р. чеські переселенці на Волині приймали російське підданство й отримували право організовувати окремі общини та волості, їм російський уряд гарантував свободу віросповідання і звільняв на п’ять років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. Така політика сприяла тому, що виникли чотири чеські волості: Рівненська, Лубенська, Луцька, Купічевська. Значна маса переселенців з Чехії осідала в Житомирському, Овручському, Новоград-Волинському повітах.

30041215493616

Російський уряд плекав надію на створення серед чехів особливої гуситської церкви з метою використання її проти католицизму. З цим була пов’язана царська постанова 10 червня 1870 р. «О водворении чехов на Волыни», що надавала чеським колоністам великі пільги. Внаслідок цього лише в 1868—1874 pp. на Волині осіло 15 тис. чехів. Однак коли спроби створити особливу релігію зазнали краху, російський уряд заборонив іноземним колоністам збагачуватись землею, зробивши в 1892 р. з цього виняток для православних колоністів. Остання обставина визначила релігійну приналежність волинських чехів, які вже за переписом 1897 р. на 66,2% були православними. В 30-х роках XX ст. у західній Волині проживало понад 30 тис. чехів.

У 1870—1872 pp. вихідці з Богемії закупили у поміщиків 20 тис. десятин землі в центральній частині Кримського півострова. Це стало початком заснування тут невеликих чеських колоній. Активне переселення чехів у Крим і прилеглі землі призвели до виникнення нових поселень на півдні України. Так, у Таврійській губернії з’явилася Новгородовка, а в Херсонській — с. Богемка.

Своєрідно розвивалися взаємозв’язки чеської та української культур, зокрема на тих землях України, що входили, як Чехія і Словаччина, до складу Габсбурзької імперії. Під час українського національного відродження в Галичині та Буковині діяльність членів «Руської трійці» М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького та інших тісно зв’язана з ідеями, що сформулював П. Шафарик. Активний поборник чеського і словацького національного відродження, учений-славіст, він став основоположником багатьох галузей славістики, а його праці «Історія слов’янської мови та літератури всіма наріччями», «Про походження слов’ян», «Слов’янська етнографія» не втратили вартості й у XXI ст. Дослідження чеським вченим української літератури, народної творчості та мови стали фундаментом для розвитку мовознавчої науки в Україні. Постійні контакти П. Шафарика з М. Максимовичем, І. Срезневським, І. Головацьким, І. Вагилевичем мали позитивні наслідки для розвитку гуманітарних наук в Україні. Т. Шевченко присвятив П. Шафарику поему «Єретик», якою відзначив його заслуги перед Україною та слов’янським світом.

В умовах державності України, а також кардинальних соціальних перетворень у Чехії та Словаччині питання взаємозв’язків, забезпечення можливостей для національного розвитку чехів і словаків, котрі проживають на українських землях, набули нового значення. В деяких вузах України на філологічних факультетах вивчається чеська та словацька мови, література, в науково-дослідних установах Національної академії наук України предметом досліджень є проблеми чеської і словацької історії, сучасного розвитку, двосторонніх політичних і економічних українсько-чеських й українсько-словацьких відносин та ін. Діє понад 50 словацьких етнографічних самодіяльних колективів, культурне товариство чехів.

Науковий, культурний, мистецький обмін між Україною, Чехією і Словаччиною, який здійснюється на взаємовигідній основі, повною мірою забезпечує духовні потреби чеського та словацького населення України.

04serbskij

З інших слов’янських народів давно почали поселятися на українських землях серби. Уже в середині XVIII ст. вони, рятуючись від турецького гніту і нестерпних умов існування, втікали до України. Царський уряд, переселяючи сербів у південні райони, вигнав звідти понад 7 тис. дворів запорозьких козаків і українців-переселенців з володінь Речі Посполитої. Зусиллями російської влади були створені військові поселення в середині XVIII ст. — «Слов’яно-Сербія» і «Ново-Сербія» на території сучасної Кіровоградщини, що мали автономні права. Однак незабаром вони були позбавлені цих прав і введені до Катеринославської губернії.

За визначенням учених-етнографів, серби етнічно асимілювалися — «омалоросились», «омолдавились» та ін.

Термін «словаки» з’явився в середині XV ст. Етнонім «словаки» походить від більш раннього і більш широкого за змістом етноніма «словени», «Словенка» і топоніма «Словенска». З XVI ст. з’явилося етнотериторіальне поняття Словаччини (Slavonia). Словацьке національне відродження почалося в 80-х роках XVIII ст. в зв’язку з появою літературної мови, який сприяв підвищенню національної самосвідомості та консолідації населення. У 1863 р. в місті Мартен був засновано культурно-просвітницьке товариство «Матіца Словенська». У 1818-1993 рр Словаччина входила до складу Чехословаччини; з 1993 р — незалежна суверенна Словацька республіка.

Словаки в Україні. Згідно даними перепису 1921 р в тих районах, які згодом увійшли до складу Закарпатської області України, словаків проживало 7,7 тис. Їх кількість значно зросла, коли Підкарпатська Русь входила до складу Чехословаччини (1919-1939 рр) в 1930 р словаків і чехів налічувалися 34 511 осіб. Однак уже в кінці 30-х років, внаслідок приєднання краю до Угорщини, кількість словаків і чехів знову зменшилася — 12,2 тис. осіб. Відтік словаків із Закарпаття почався в післявоєнний період через асиміляційні процеси і виїзд на постійне проживання в Словаччині.

14706994_1058563484212857_408298798933664151_o

Взаємини представників українського та словацького етносів охоплюють багаторічну історію. У науковій літературі згадується, що значна частина східнословацького слов’янського духовенства здобувала освіту в Західній Україні і навіть в Київській духовній академії. З українських земель на Східну Словаччину проникало чимало давньоукраїнських і церковнослов’янських рукописів і книг, а на українські землі — рукописів, створених в Східній Словаччині.

Кількість відомостей, словаки отримували про східних слов’ян, особливо збільшилася під час наполеонівських воєн, коли словацьке населення зустрічалося з російськими військами. Особливий інтерес у словаків викликали запорізькі козаки. Саме ця «козакоманія» багато в чому стала причиною ознайомлення словаків з населенням Наддніпрянської України і її історією.

У перші роки XIX ст. до східних слов’ян виявив словацький письменник Б. Таблице. Згодом С. упускає, перекладач античної літератури, переклав шедевр давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».

Зміцненню словацько-українських культурних зв’язків сприяли видатні діячі словацького національного руху Я. Коллар та П.-Й. Шафарик, діяльність яких лежить в основі як чеського, так і словацького національного відродження. Багатогранна наукова діяльність П.-Й. Шафарика зіграла дивну роль в історії чехословацько-українських відносин взагалі. Результати його наукових робіт складають новий етап у розвитку українознавства в Чехії і Словаччині.

Джерело: http://www.ebk.net.ua