Агатангел Кримський — «найкращий кримський подарунок Україні»

348

15 січня 1871 року у Володимир-Волинському на Волині у російськомовній сім’ї народився Агатангел Юхимович Кримський, один із найвидатніших мовознавців світу. Батько, татарин з білоруським корінням, був учителем історії й географії, мати походила з відомого польсько-литовського роду, тож Агатангел не раз підкреслював своє цілковито неукраїнське походження, а проте казав: «Я родивсь і виріс на Вкраїні та й українізувався», став українофілом.

Рід його походив із тюрксько-татарського племені, один із предків був муллою, але після якогось гострого конфлікту 1696 року він змушений був тікати з Бахчисараю від помсти хана, перебратися в Литву й охреститися. Зважаючи на те, що він був вихідцем із Криму, його стали називати Кримським.

Дослідники досі б’ються, рахуючи, скількома мовами володів Агатангел Кримський. А він сам жартома відповідав: «Легше буде сказати, яких я мов не знаю». Цифра коливається від 60 до 100.

У три роки він умів читати, у п’ять пішов до училище в Звенигородці, куди переїхала сім’я, далі – навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до відомої Колегії Ґалаґана. За цей час опановує французьку, німецьку, англійську, польську, грецьку, італійську, турецьку, латину. Тут же він знайомиться і з такими відомими постатями, як Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Леся Українка, які дуже вплинули на молодого Агатангела.

До речі, Леся Українка присвятила свою драму «В катакомбах» «шановному побратимові А.Кримському». Не маючи щастя в особистому житті, Кримський лишався самітником. Дослідники, вивчаючи їхнє листування, говорять про не звичайні дружні стосунки, а таємне кохання Агатангела до відомої літераторки. Згадують також і вірш, який Павло Тичина присвятив Кримському на 60-ліття, в якому прямо говорилося про «вічно мрійну Лесю Українку».

Після закінчення Колегії він переїздить до Москви, де навчається у Лазарєвському інституті східних мов. Закінчивши інститут, Кримський отримує дворічну стипендію для поїздки до Лівану й Сирії, а повернувшись до Москви, викладає в рідному інституті (з 25 років), стає професором східної літератури (у 30 років), пише серію підручників., перекладає Коран на російську.

У часи найбільшого зубожіння вчені писали твори на старих театральних афішах розчиненими у воді хімічними олівцями. А проте саме завдяки Агатангелу Кримському вдалося зберегти Академію від знищення, а згодом розширити її та збагатити книгозбірню.

Під час правління гетьманату Скоропадського 1918 року Кримський повертається до Києва, де дістає посаду вченого секретаря новоствореної Української Академії Наук, а фактично нею й керує. Тут він також очолює історико-філологічним відділ, кабінет арабо-іранської філології. Під його керівництвом працюють комісії: правописна й діалектологічна, словника живої мови, історії мови. У 1919 році, з приходом більшовиків, існування Академії буквально жевріє, і Кримський випрошує пайки та одяг для співробітників. Влада також виділяє земельну ділянку для Академії, де вчені фактично власноруч заготовлюють дрова: приміщення, де знаходилася Академія (на вулиці Володимирській, 54), не опалювалося. Там було настільки холодно взимку, що чорнило замерзало. У часи найбільшого зубожіння вчені писали твори на старих театральних афішах розчиненими у воді хімічними олівцями. А проте саме завдяки Агатангелу Кримському вдалося зберегти Академію від знищення, а згодом розширити її та збагатити книгозбірню.

Заперечував теорію про «колиску трьох братніх народів», висуваючи натомість гіпотезу про українську мову, яка вже в ХІ ст. постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Саме тоді Кримським зацікавлюються органи влади.

У цей же період професор викладає в Київському університеті, створюючи цілу школу орієнталізму в українській науці, пише низку праць, у яких доводить міцний зв’язок між культурою й мовами Близького Сходу й України. 1921 року він стає директором Інституту української наукової мови. На той момент він уже майже втратив зір через читання, тож йому постійно доводилося звертатися по допомогу. Його секретарем, його очима став Микола Левченко, якого він був усиновив і який пізніше став дослідником. Разом вони продовжували працювати, але плідна віддана робота триватиме до 1928 року. Кримський залишить не лише першокласні наукові праці з тюркології та семітології (серед яких 4-томна «Історія Туреччини та її письменства», «Історія Персії та її письменства»), але й з україністики (зокрема «Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася»). Він виступав категорично проти «погодінської» теорії, заперечував теорію «колиски трьох братніх народів», висуваючи натомість гіпотезу про українську мову, яка вже в ХІ ст. постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Саме тоді Кримським зацікавлюються органи влади. Почнуть переслідувати, позбавляти аспірантів, забиратимуть посади. Все ускладниться у 1929 році, коли влада почне справу проти СВУ. Академіків один за одним заарештовують. Кримський живе на одну пенсію, здоров’я його гіршає. Левченка також репресують, але він своїми свідченнями встиг урятувати від цієї ж долі Агатангела. У нього лишилася вагітна дружина, і Кримський одружується з нею, щоб «дати ім’я дитині».

Каганович запрошував укласти «Російсько-український словник», але Кримський рішуче відмовився: «не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники».

Влада ще не раз про себе нагадуватиме. Л. Каганович запрошував Кримського укласти «Російсько-український словник», але Кримський рішуче відмовився: «…я не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники».

Пізніше почнуться загравання: 1941 року в Києві урочисто – з нагородою орденом Леніна – відзначать 70-річчя Кримського. Але вже за кілька місяців все зміниться. Війна застала його з прийомним сином Василем у Ялті. Не гаючи часу, вони рушили до Звенигородки, аби врятувати тамтешні й київські рукописи. На той момент Академію наук уже евакуювали до Уфи. За кілька днів за Кримським приїдять працівники НКВС з постановою від 20 липня 1941 року, де його називають «ідеологом українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля».

Кримського разом з багатьма іншими представниками інтелігенції у холодних вагонах, відправляють до Казахстану. Є кілька версій його смерті. За однією з них, Агатангел Юхимович помер у кустанайській лікарні, що «славилася» своїм суворим режимом. Проте є сумніви стосовно його факту, адже досі невідоме місце його поховання. Можливо, професор так і не доїхав до Кустанаю й загинув у дорозі, як Л. Старицька-Черняхівська, О. Стешенко, І. Черкаський.

Офіційна дата смерті Кримського – 25 січня 1942 року. 1957 року його було реабілітовано.

Омелян Пріцак якось влучно сказав, що Агатангел Юхимович є «найкращим кримським подарунком Україні». Дослідники досі б’ються, рахуючи, скількома мовами володів Агатангел Кримський. А він сам жартома відповідав: «Легше буде сказати, яких я мов не знаю». Цифра коливається від 60 до 100. Він скаржився, що «нічого не може забути». Можливо, в цьому теж полягав великий секрет його феноменальної працездатності.

 

Джерело: http://gazeta.ua/